30 січня/ 12 лютого Православна Церква святкує Собор вселенських учителів і святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста.

 ***

trie_sviatitelieСвятитель Димитрій Ростовський пише про них так: «Святий Василій Великий перевершив у книжній мудрості не тільки вчителів свого часу, але й стародавніх; він пройшов не лише науку красномовства до останнього слова, але й добре вивчив філософію, а також пізнав ту науку, яка вчить істинної християнської діяльності. Потім, ведучи доброчесне життя, сповнене ненабутливістю і доброчесністю, та підносячись розумом до богоспоглядання, він був зведений на архієрейський престол, маючи сорок років від народження, і протягом восьми з лишком років був предстоятелем Церкви.

Святий Григорій Богослов був настільки великий, що якби можна було створити людський образ і стовп, складений зі всих чеснот, то він був би схожий на великого Григорія. Просяявши своїм життям, він досяг такої висоти в галузі богослов’я, що всіх перемагав своєю мудрістю – як у словесних суперечках, так і в тлумаченні догматів віри. Томі він і був названий Богословом. Він був святителем ˂…˃, утверджуючи Православ’я. Поживши потім недовгий час на патріаршому престолі (як про це написано в його житії), він залишив престол через похилий вік і, маючи шістдесят років, відійшов у небесні обителі.

Про божественного Златоуста справедливо можна сказати, що він перевершив усіх елінських мудреців розумом, переконливістю слова та витонченістю промов; Божественне Письмо він пояснив і витлумачив неповторно; так само в доброчесному житті та богоспогляданні він далеко перевершив усіх. Він був  джерелом милості й любові, був сповнений ревності вчительства. Усього він прожив шістдесят років; пастирем Христової Церкви був шість років».

 ***

У кожного із трьох вселенських учителів і святителів, що вирізнялися високими достоїнствами, були свої особливі шанувальники й наслідувачі, проте багато з них виявляли ревність нерозумно…

Ось що повідомляє святий Григорій Богослов про таких шанувальників святителя Василія Великого: «Така доблесть Василія, так велич слави, що багато хто, наслідуючи навіть його тілесні якості, перетворювали їх для себе на засіб досягнення слави. (подробнее)

«НЕ БІЙТЕСЯ ТИХ, ЩО ВБИВАЮТЬ ТІЛО…» 

ДО 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ ЗАГИБЕЛІ СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА ВОЛОДИМИРА (БОГОЯВЛЕНСЬКОГО)

 1406500237_3Наприкінці січня 1918 р. давній Київ-град вразила жахлива звістка: біля фортечних валів поблизу Києво-Печерської Лаври ьув по-звірячому вбитий – розстріляний і заколотий багнетами – 70-річний митрополит Київський і Галицький Володимир (Богоявленський). У цій мученицькій смерті архієрея, котрого знала і шанувала вся православна Росія, люди побачили грізне передвістя прийдешніх кривавих подій.

ЛАВРА У ОБЛОЗІ

 «На початку 9-ї години ранку 23 січня (5 лютого за н. ст.) Лавра опинилася під сильним та жорстоким обстрілом більшовиків з боку Дарниці та Микільської слобідки, – писав незабаром після цього злодіяння професор КДА протоієрей Федір Титов у своїй книзі «Вінок на могилу Високопреосвященнішого Митрополита Володимира». – …Над південними дверима, що ведуть із двору в Хрестовоздвиженську церкву на Ближніх Печерах, знаходиться, між іншим, ікона Казанської Божої Матері. В цю ікону потрапила шрапнельна куля, пробила у склі отвір і заглибилася в ікону в тому місці, де знаходиться серце Богонемовляти. Вид цієї ікони справляє приголомшливе враження на богомольців. Навіть деякі більшовики в подиві зупинялися згодом перед цією іконою…»

Професор Титов, очевидно, маючи надію на те, що нечуваний злочин незабаром буде розкрито, а вбивці покарані, стенографічно докладно і точно, не упускаючи найменших деталей, діалогів, зображує драматичні події тих днів. На жаль, лише багато десятиліть по тому, коли розпалася тоталітарна держава і багато таємниць злодіянь гонителів Церкви жахнули світ своїми масштабами, коли відновилося чернече життя у Лаврі, наші сучасники змогли ознайомитися з цим унікальним документом.

Далі Титов оповідає: «До вечора 23 січня більшовики оволоділи Лаврою, і тоді в ній почалися такі дикі насильства і прояви варварства, перед якими бліднуть оповіді про грабунки й насильства, вчинені дикими монголами під час зруйнування Києва і Лаври у 1240 р. (подробнее)

Patriarh-TihonСвятителя Тихона в миру звали Василий Иванович Белавин. Род его относился к духовному сословию. Уже не одно поколение предков будущего патриарха были служителями Престола Божия. Так и его отец Иоанн был священником, в срочном порядке, накануне хиротонии, женившийся на шестнадцатилетней Анне Гавриловне, будущей матери святого Патриарха. Жила молодая семья в селе Клин Торопецкого уезда Псковской губернии, где здесь у них родились трое детей – Павел, Иоанн и Василий (будущий патриарх Тихон).

В январе 1869 года, священник Иоанн Тимофеевич Белавин «по собственному прошению» был переведен в уездный город Торопец, где получил один из лучших приходов, за свое безукоризненное служение. Уже в Торопце у отца Иоанна родился младший сын, которого назвали Михаилом.

Отец будущего святителя Тихона, помимо того, что был настоятелем храма и исполнял обязанности благочинного, так же преподавал в Торопецком училище, в котором обучались и его сыновья.

Среди знаменательных эпизодов из детства святителя известно, что однажды с отцом и братьями маленький Василий отдыхал на сеновале. Во сне его отцу – священнику Иоанну Белавину, явилась покойная мать – бабушка святителя Тихона, и предсказала судьбу троих сыновей отца Иоанна. Проснувшись ото сна, батюшка сразу же разбудил спящих сыновей и рассказал, что только что во сне видел их бабушку и, что она сказала, что один из ее внуков умрет молодым, другой будет горюном всю жизнь, а Василий будет великим. И пророчество покойной бабушки в точности исполнилось на всех троих братьях.

По окончании в 1878 году Торопецкого училища, Василий поступил в Псковскую духовную академию, которую прежде него окончили его дед, отец и многие другие родственники.

Впоследствии, его друзья по учебе вспоминали о нем, что он был высок ростом и белокур, скромен, тих и приветлив, прилежен в учебе, скор на помощь, всегда Василий спешил помочь своим товарищам, разъяснить не понятное им в уроках, исправить ошибки в сочинениях. (подробнее)

В тяжелые для страны времена, когда сгущались над головами верных Богу людей грозовые тучи, всегда посылал Господь Своих верных служителей, великих праведников, которые становились во главе народа и вели от лукавой тьмы к свету Христову. Так в Ветхозаветные времена восставали пророки, таковыми были мученики первых веков христианства, таковыми были великие первосвятители Русской Церкви святые Петр, Алексий, Иона, Ермоген и Филипп. Таковым в годину гнева Божия нависшего над Русью предстояло стать святителю Тихону, патриарху Московскому и всея Руси. Именно ему вверил Господь хранить и покоить свою верную невесту – Святую Православную Церковь, в годы безбожного лихолетья, когда государственные власти всеми силами старались Ее опорочить, очернить, расколоть, а после уничтожить и стереть с лица Святой Руси. Не для веселья и почестей надлежало принять Владыке Тихону первосвятительский престол, но, по собственному слову святителя, весть об избрании его Патриархом, явилась ему «тем свитком, на котором было написано: Плач, и стон, и горе – и каковой свиток должен был съесть пророк Иезекииль». Сколько слез предстояло пролить святителю за вверенную ему Церковь и за оступившийся народ Божий, сколько тайных молитвенных воздыханий вырвалось из его тосковавшего по правде сердца, сколько людского горя поднял он на свои отцовские плечи. Прозорливо предрек новоизбранный Патриарх свою будущую долю: «Подобно древнему вождю еврейского народа – пророку Моисею, и мне придется говорить ко Господу: для чего Ты мучишь раба Твоего? и почему я не нашел милости пред очами Твоими, что Ты возложил на меня бремя всего народа сего? разве я носил во чреве весь народ сей, и разве я родил его, что Ты говоришь мне: неси его на руках твоих, как нянька носит ребенка… Я один не могу нести всего народа сего, потому что он тяжел для меня (Чис.11:11-14). Отныне на меня возлагается попечение о всех церквах русских и предстоит умирание за них во вся дни…» Знал, чувствовал великий праведник, какова ноша возлагается на него. Видел и ту тяжесть, которую предстоит ему поднять на свои старческие плечи… видел и ужасался! Но, при этом, не отчаивался и верил, что ночь эта пройдет, хотя и будет она «длинная, темная-темная». (подробнее)

Наш адрес:
ул. Церковная, 4
г. Кривой Рог
Днепропетровская обл.
50000 Украина
Наш телефон:
(0564) 90-19-53
Наш e-mail:
consistoria@meta.ua

 



Управление Выйти Обратная связь