Розвиток Київської Русі, показав, що сила Православної церкви завжди була в її єдності. Усвідомлюючи це, більшовицьке керівництво з початку 20-х років ХХ сторіччя почало робити все, щоб поглибити розкол і ослабити Церкву зсередини. Таким шляхом планувалось скомпрометувати її діяльність в очах віруючих, зменшити вплив і, в перспективі, повністю знищити.

Необхідно підкреслити, що ситуація для більшовиків була сприятливою. Ще до Жовтневого перевороту багато людей, в основному інтелігенція, вважали, що статус священиків, як службовців державного апарату, компрометує Церкву.

Всередині самого організму РПЦ на початку ХХ ст. існували відчутні протиріччя між простим духівництвом і єпископатом, – «білим» (священики, диякони, причетники) і «чорним» (монашество).

Після повалення царизму було створено ініціативну групу з священнослужителів, яка активно зайнялась вербуванням прихильників «більш канонічного облаштування Церкви». Організація утворилась в Петербурзі 7 березня 1917 року під назвою «Всеросійський союз демократичного православного духівництва і мирян» і почала активно виступати за проведення реформ в Церкві та за її оновлення. Цей рух всередені РПЦ отримав назву «обновленського».

Але найголовнішою подією з часів Петра І для віруючих став Помісний Собор, який працював (з перервами) з серпня 1917 року по вересень 1918 року. Він прийняв рішення про відновлення патріархатства і 5 листопада 1917 року обрав Патріархом митрополита Московського і Коломенського Тихона (в миру Василя Белавіна). Собор оголосив анафему радянській владі, різко засудив прийняття декрету про відділення Церкви від держави і школи від церкви. Лад, який встановили більшовики, було названо «пришестям антихриста».

Рішення Помісного Собору обновленці на чолі з О. Введеснським та Л. Поповим зустріли вороже. Вони та їх однодумці публічно оголосили про свій розрив з патріаршою (Тихонівською) церквою і розпочали розробку головних положень нової Церкви, яка офіційно буде боротись з Тихонівською.

Більшовики уважно слідкували за подіями і робили все, щоб поглибити вже існуючий розкол. (подробнее)

Присвячується 100-річчю мученицької кончини священномученика Володимира, митрополита Київського і Галицького (+1918).

 …Не минула лиха доля і мешканців єдиного на Криворіжжі жіночого монастиря – Чечелівського (суч. Петрівський р-н Кіровоградської області). Але згодом, в 1923 році, монахині відкрили там свій підпільний монастир, куди зїзжались хворі та каліки з усієї України (док.№38).

На засіданні ВАК 28 червня 1924 року було прийнято рішення про негайний облік всіх зачинених церков і розробку заходів по їх використанню. Зачинені, але існуючі храми все рівно пробуджували в віруючих надію на те, що згодом буде можливість їх повернути. Щоб запобігти цьому, і було проведено вказане рішення. в 5-му пункті заборонялось відкриття вже зачинених церков і давався наказ про термінову розробку інструкції, що регламентуватиме порядок їх закриття, аби уникнути несанкціонованих і незаконних дій місцевої влади, які могли б привести до конфлікту з віруючими (док. №51). Такий документ було розроблено і 14 серпня 1924 року надіслано до Катеринославського губвиконкому. Згідно його положень, в містах церкви можливо було зачинити в двох випадках: коли кількість членів громади, в результаті їх виходів, буде менша встановленої законом, і коли в населеному пункті відчувається гостра нестача в приміщеннях для санітарно-медичних, культурно-просвітних, громадських установ, при умові, що можна застосувати культову будівлю для потреб відповідних організацій. Стосовно до сільських місцевостей, вводився третій пункт: якщо технічна експертиза підтвердила ветхість споруди. Постанову про зачинення мав прийняти губвиконком, а остаточне рішення затверджувалось ВУЦВК (док.№53).

Згідно циркуляру НКВС до окружної Ради від 3 листопада 1925 року, всі колишні церковні садиби в сільській місцевості, які не були в підпорядкуванні державних органів, передавались сільським радам. Останні могли їх здавати в оренду як релігійним громадам, так і приватним особам. Регламентувався також і ряд варіантів передачі і використання з іншою метою (док. №81).

В результаті утворення системи і наведення порядку у справі реєстрації релігійних громад, оренди, використання і зачинення церков, на Криворіжжі конфліктів на цьому ґрунті в 1925-1928 роках не зафіксовано. (подробнее)

Присвячується 100-річчю мученицької кончини священномученика Володимира, митрополита Київського і Галицького (+1918).

Пропонуємо Вашій увазі науково-дослідницьку працю наукового співробітника Криворізького історико-краєзнавчого музею Олександра Олександровича Мельника «Криворіжжя: більшовизм проти Православ’я (1920-1930)» , що вийшов з друку в 2005 році.

До збірника ввійшли надзвичайно цінні, зовсім невідомі та маловідомі документи, які висвітлюють діяльність більшовицької влади, спрямовану на руйнування Церкви і нищення православної віри на Криворіжжі в період 1920-1930 рр. Запропоновані матеріали будуть корисним документальним джерелом для дослідників історії Криворіжжя та стосунків між Церквою і державою.

Книга розрахована на фахівців, викладачів вузів, шкіл, студентів і широке коло читачів.

Текст подається мовою оригіналу за сучасним правописом, але зі збереженням стилю викладення, мовних особливостей часу.

 ***

Однією з проблем, що майже невідома на сьогодення, не дивлячись на двадцять сім років незалежності України, яка вимагає глибокого дослідження, – є вивчення механізму та методів боротьби більшовицької влади з Православ’єм. Це була справжня війна з Церквою та духовністю нашого народу, що тривала весь час поки існувала радянська влада. Але найдраматичніший період цього нерівного протистояння припав на 20-тi роки минулого сторіччя. Саме тоді відпрацьовувався i удосконалювався механізм тиску влади на вiруючих i повного підпорядкування Православної церкви державі. В цій війні більшовики успішно використовували органи ЧК-ДПУ і НКВС, широко застосовували погрози, шантаж, арешти, висилку священнослужителів і навіть їх фізичне знищення. Потужна система антирелігійної пропаганди фактично охопила все населення краю – від школярів до пенсіонерів, від партійної номенклатури до домогосподарок. З часом ця пропаганда, пройшовши фазу вульгарного атеїзму, перетворилась в атеїстичний екстремізм.

Укладач поставив за мету систематизувати і підготувати до друку матеріали, які відображують всі грані взаємовідносин Церкви і держави в межах Криворіжжя: підрив економічної могутності Православ’я, робота по розколу Церкви, основні методи і форми антирелігійної діяльності владних структур, показ внутрішнього церковного життя священників і мирян. (подробнее)

СВЯЩЕННОМУЧЕНИК ОНУФРИЙ (ГАГАЛЮК) –

АРХИЕПИСКОП КУРСКИЙ И ОБОЯНСКИЙ,

ПЕРВЫЙ ЕПИСКОП КРИВОРОЖСКИЙ

 

Христиане во все времена с особым благоговением и почитанием относились к памяти святых мучеников, своею кровью свидетельствовавших о верности Богу и Его Святой Церкви тогда, когда ненависть мира к последователям Христа Спасителя, о которой Он предупреждал Своих учеников (Ин. 16, 33), доходила до степени открытого гонения.

В мужественном и бескомпромиссном подвиге этих страдальцев за Истину мы, современное поколение православных христиан, так же, как и наши предшественники, призваны черпать духовные силы, видеть вдохновляющий пример стойкого и бесстрашного служения Господу Иисусу Христу в моменты решительного испытания совести пред лицом смертельной опасности.

Подвиг мученичества свидетельствует о безграничной любви человека к Богу, поэтому Святая Церковь так высоко ценит все, что связано с мучениками.

То, что Господь открыл нам духовное сокровище нашей земли, является проявлением Его милости и заботы о нашем спасении.

Современное общество живёт в непростое время. Минувшие десятилетия прошлого богоборческого столетия, безжалостного физического истребления духовенства и мирян, во многом нарушили нашу преемственную связь с духовными традициями христианского прошлого и их живыми носителями.

В сегодняшнее время мы особенно нуждаемся в молитвенном поминовении всех тех, кто пострадал за веру Христову.

 Церковь канонизировала всех святых, чьи имена стали известны, и всех тех, чьи имена затерялись. Сегодня они известны одному только Богу. Не все люди выдержали посылаемые им испытания. Но были те, кто превозмог немощь человеческого естества, те, кто оставался с Богом, полностью предавая себя в Его руки. Они предпочли принять смерть, но не отречься от веры.  Новомученики и исповедники сохранили и сохраняют наш народ от духовной гибели. Вернувшись в судьбоносный час истории, они протягивают всем нам руку молитвенного заступничества и раскрывают духовный смысл нашего бытия. (подробнее)

30 січня/ 12 лютого Православна Церква святкує Собор вселенських учителів і святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста.

 ***

trie_sviatitelieСвятитель Димитрій Ростовський пише про них так: «Святий Василій Великий перевершив у книжній мудрості не тільки вчителів свого часу, але й стародавніх; він пройшов не лише науку красномовства до останнього слова, але й добре вивчив філософію, а також пізнав ту науку, яка вчить істинної християнської діяльності. Потім, ведучи доброчесне життя, сповнене ненабутливістю і доброчесністю, та підносячись розумом до богоспоглядання, він був зведений на архієрейський престол, маючи сорок років від народження, і протягом восьми з лишком років був предстоятелем Церкви.

Святий Григорій Богослов був настільки великий, що якби можна було створити людський образ і стовп, складений зі всих чеснот, то він був би схожий на великого Григорія. Просяявши своїм життям, він досяг такої висоти в галузі богослов’я, що всіх перемагав своєю мудрістю – як у словесних суперечках, так і в тлумаченні догматів віри. Томі він і був названий Богословом. Він був святителем ˂…˃, утверджуючи Православ’я. Поживши потім недовгий час на патріаршому престолі (як про це написано в його житії), він залишив престол через похилий вік і, маючи шістдесят років, відійшов у небесні обителі.

Про божественного Златоуста справедливо можна сказати, що він перевершив усіх елінських мудреців розумом, переконливістю слова та витонченістю промов; Божественне Письмо він пояснив і витлумачив неповторно; так само в доброчесному житті та богоспогляданні він далеко перевершив усіх. Він був  джерелом милості й любові, був сповнений ревності вчительства. Усього він прожив шістдесят років; пастирем Христової Церкви був шість років».

 ***

У кожного із трьох вселенських учителів і святителів, що вирізнялися високими достоїнствами, були свої особливі шанувальники й наслідувачі, проте багато з них виявляли ревність нерозумно…

Ось що повідомляє святий Григорій Богослов про таких шанувальників святителя Василія Великого: «Така доблесть Василія, так велич слави, що багато хто, наслідуючи навіть його тілесні якості, перетворювали їх для себе на засіб досягнення слави. (подробнее)

«НЕ БІЙТЕСЯ ТИХ, ЩО ВБИВАЮТЬ ТІЛО…» 

ДО 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ ЗАГИБЕЛІ СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА ВОЛОДИМИРА (БОГОЯВЛЕНСЬКОГО)

 1406500237_3Наприкінці січня 1918 р. давній Київ-град вразила жахлива звістка: біля фортечних валів поблизу Києво-Печерської Лаври ьув по-звірячому вбитий – розстріляний і заколотий багнетами – 70-річний митрополит Київський і Галицький Володимир (Богоявленський). У цій мученицькій смерті архієрея, котрого знала і шанувала вся православна Росія, люди побачили грізне передвістя прийдешніх кривавих подій.

ЛАВРА У ОБЛОЗІ

 «На початку 9-ї години ранку 23 січня (5 лютого за н. ст.) Лавра опинилася під сильним та жорстоким обстрілом більшовиків з боку Дарниці та Микільської слобідки, – писав незабаром після цього злодіяння професор КДА протоієрей Федір Титов у своїй книзі «Вінок на могилу Високопреосвященнішого Митрополита Володимира». – …Над південними дверима, що ведуть із двору в Хрестовоздвиженську церкву на Ближніх Печерах, знаходиться, між іншим, ікона Казанської Божої Матері. В цю ікону потрапила шрапнельна куля, пробила у склі отвір і заглибилася в ікону в тому місці, де знаходиться серце Богонемовляти. Вид цієї ікони справляє приголомшливе враження на богомольців. Навіть деякі більшовики в подиві зупинялися згодом перед цією іконою…»

Професор Титов, очевидно, маючи надію на те, що нечуваний злочин незабаром буде розкрито, а вбивці покарані, стенографічно докладно і точно, не упускаючи найменших деталей, діалогів, зображує драматичні події тих днів. На жаль, лише багато десятиліть по тому, коли розпалася тоталітарна держава і багато таємниць злодіянь гонителів Церкви жахнули світ своїми масштабами, коли відновилося чернече життя у Лаврі, наші сучасники змогли ознайомитися з цим унікальним документом.

Далі Титов оповідає: «До вечора 23 січня більшовики оволоділи Лаврою, і тоді в ній почалися такі дикі насильства і прояви варварства, перед якими бліднуть оповіді про грабунки й насильства, вчинені дикими монголами під час зруйнування Києва і Лаври у 1240 р. (подробнее)

Наш адрес:
ул. Церковная, 4
г. Кривой Рог
Днепропетровская обл.
50000 Украина
Наш телефон:
(0564) 93-83-69
Наш e-mail:
consistoria@meta.ua

 



Управление Выйти Обратная связь