До 100-річчя від дня загибелі священномученика Володимира (Богоявленського)

«НЕ БІЙТЕСЯ ТИХ, ЩО ВБИВАЮТЬ ТІЛО…» 

ДО 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ ЗАГИБЕЛІ СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА ВОЛОДИМИРА (БОГОЯВЛЕНСЬКОГО)

 1406500237_3Наприкінці січня 1918 р. давній Київ-град вразила жахлива звістка: біля фортечних валів поблизу Києво-Печерської Лаври ьув по-звірячому вбитий – розстріляний і заколотий багнетами – 70-річний митрополит Київський і Галицький Володимир (Богоявленський). У цій мученицькій смерті архієрея, котрого знала і шанувала вся православна Росія, люди побачили грізне передвістя прийдешніх кривавих подій.

ЛАВРА У ОБЛОЗІ

 «На початку 9-ї години ранку 23 січня (5 лютого за н. ст.) Лавра опинилася під сильним та жорстоким обстрілом більшовиків з боку Дарниці та Микільської слобідки, – писав незабаром після цього злодіяння професор КДА протоієрей Федір Титов у своїй книзі «Вінок на могилу Високопреосвященнішого Митрополита Володимира». – …Над південними дверима, що ведуть із двору в Хрестовоздвиженську церкву на Ближніх Печерах, знаходиться, між іншим, ікона Казанської Божої Матері. В цю ікону потрапила шрапнельна куля, пробила у склі отвір і заглибилася в ікону в тому місці, де знаходиться серце Богонемовляти. Вид цієї ікони справляє приголомшливе враження на богомольців. Навіть деякі більшовики в подиві зупинялися згодом перед цією іконою…»

Професор Титов, очевидно, маючи надію на те, що нечуваний злочин незабаром буде розкрито, а вбивці покарані, стенографічно докладно і точно, не упускаючи найменших деталей, діалогів, зображує драматичні події тих днів. На жаль, лише багато десятиліть по тому, коли розпалася тоталітарна держава і багато таємниць злодіянь гонителів Церкви жахнули світ своїми масштабами, коли відновилося чернече життя у Лаврі, наші сучасники змогли ознайомитися з цим унікальним документом.

Далі Титов оповідає: «До вечора 23 січня більшовики оволоділи Лаврою, і тоді в ній почалися такі дикі насильства і прояви варварства, перед якими бліднуть оповіді про грабунки й насильства, вчинені дикими монголами під час зруйнування Києва і Лаври у 1240 р. Озброєні юрби людей вривалися храми, із шапками на головах і цигарками в зубах, чинили крик, шум і неподобства під час богослужіння, вимовляли лайки та блюзнірства над святинею, вдиралися в житла ченців удень і вночі, стріляли над головами на смерть переляканих стареньких і били їх, грабували що тільки потрапляло під руку, зупиняли ченців удень на дворі, примушували роздягтися і роззутися, обшукували і грабували,, знущалися, били нагайками, хапали сторонніх осіб, котрі випадково опинилися в той час у Лаврі, особливо військових – офіцерів і генералів, піддавали їх жорстокій страті…

24 січня (за день до смерті), в середу, перед Літургією, митрополит Володимир служив у Великій церкві акафіст Успінню Божої Матері. Читання акафіста митрополитом, за спостереженням тих, хто йому співслужив, вирізнялося особливою проникливістю і задушевністю. Ніч на 25 січня вся Лавра проводила без сну, у надзвичайній тривозі. Цілу ніч братія залишалася в храмі на молитві, безперервно служили молебні та співали акафісти. Митрополит Володимир також усю ніч не спав. З раннього ранку 25 січня почалися нові насильства і грабунки в Лаврі…

У вечері того ж дня… на парадному вході митрополичої квартири пролунали три різкі дзвінки, й у відчинені двері увійшли п’ять озброєних солдатів на чолі з матросом. Матрос запитав : “Де Володимир митрополит? Ми хочемо з ним переговорити..”».

Але перервемо опис мученицької кончини митрополита Володимира, що фіксує буквально по хвилинах останні миті життя святителя. Необхідно повернутися в минуле, щоб уявити драматичне становище Церкви (зокрема, Київської кафедри) та сповідницьке життя і діяльність священномученика Володимира

 ВІРНИЙ СЛУЖИТЕЛЬ

 Майбутній митрополит Володимир (в миру Василь Никифорович Богоявленський) народився 1848 р. в Тамбовській губернії, в с. Мала Моршка Моршанського повіту. Вищу духовну освіту здобув у Київській духовній академії, яку закінчив з відзнакою в 1847 р. Після закінчення академії повернувся на батьківщину, щоб присвятити себе просвітницькій діяльності. У Тамбовській духовній семінарії він викладав одразу кілька предметів – гомілетику, літургіку, пастирське богослов’я і німецьку мову. Паралельно в жіночому єпархіальному училищі та гімназії читав лекції з географії та літератури.

Після семи років педагогічної роботи Василь Богоявленський прийняв священний сан. незабаром після висвячення його спіткало величезне життєве випробування: від швидкоплинних сухот померла його молода дружина і маленька дитина. Вбачаючи в цьому незбагненну волю Божу, отець Василь вирішив цілком присвятити себе служінню Церкві та прийняв чернечий постриг з ім’ям хрестителя Русі рівноапостольного князя Володимира.

У ювілейний 1888 р. – рік 900 річчя Хрещення Русі – він був хіротонісаний на єпископа Староруського, призначений вікарієм давньої Новгородської єпархії. Через два з половиною роки Володимир очолив архієрейську кафедру в м. Самара, де йому довелося стикнутися з голодом унаслідок сильного неврожаю та епідемії холери, що спалахнула потім. У цих важких умовах єпископ Володимир проявив винятковий організаторський талант зі створення благодійних їдалень, богаділень, лазаретів для хворих і сам безстрашно брав участь у похованнях померлих від епідемії та поминальних службах на кладовищах. Святительський подвиг єпископа Володимира був високо оцінений Святішим Синодом, і в 1892 р. його призначили – із возведенням у сан архієпископа – екзархом Грузії, де за п’ять років служіння його авторитет як ієрарха зріс іще більше і, коли постало питання про призначення нового керуючого Московською єпархією, вибір припав на 50-річного архієпископа Володимира.

Архієрейське служіння митрополита нерозривно пов’язане з його літературно-богословськими працями, проповідницькою діяльністю. Ведучи суворе аскетичне життя, невпинно звершуючи богослужіння, керуючи єпархіями, будучи пріоритетним членом Святішого Синоду, він до останніх днів був  зайнятий написанням просвітницьких праць. З-під його пера вийшло безліч чудових морально-педагогічних праць. Від народження скромний і м’який на вдачу, в питаннях захисту чистоти віри і Церкви владика Володимир виявляв непохитну вилу волі, абсолютну безкомпромісність, до готовності покласти душу свою.

Ці якості й допомагали перенести ті величезні випробування, котрі довелося йому пережити протягом 14 років управління Московською єпархією і трьох років управління Петроградською єпархією. Маститий архієрей, у роки революції безстрашно відвідував заводи і фабрики, зустрічався з робітниками, розмовляючи з ними про соціальні питання, про необхідність збереження віри Христової.

Росія тих років уже кипіла передреволюційними настроями, йшла Перша світова війна – все це позначалося і на стані Церкви. Захищаючи церковний корабель із багатомільйонною паствою від втручань і політичних інтриг, митрополит Володимир сам став жертвою доносів і наклепницької кампанії, в результаті чого був переведений на нібито більш спокійне місце – давню Київську кафедру.

ГОЛГОФА

 Призначення в Київ відбулося в листопаді 1915 р. Цей життєвий період був останнім випробуванням його віри й апостольського сповідництва. Наче передбачаючи мученицький хрест, митрополит приїхав у місто святого князя Володимира з важким серцем. Усі ці останні роки він провів зосереджено та строго. Незважаючи на похилий вік, брав діяльну участь у житті Церкви як найперший член Синоду. У 1917 р. він бере участь у Всеросійському Помісному Соборі в Москві, на якому було відновлено патріаршество і вирішувалися доленосні питання життя Церкви в нових революційних умовах.

Повернувшись до Києва, владика стикнувся з рухом самсвятів-розкольників, які вимагали революційних реформ у церковному устрої, зміни канонічних норм. Митрополит Володимир став на сторожі чистоти віри, її апостольських вселенських законів і, розуміючи, що хворобливий вірус революції не повинен охопити церковний організм, рішуче відкидав будь-які спроби з перебудови Церкви. Вороги з числа лжебратії вимагали, щоб він залишив Київ, або лицемірно пропонували стати «патріархом всієї України», погрожували, залякували, підсилали підбурювачів, але старець-митрополит залишався відданим своєму пастирському й архієрейському обов’язку.

…П’ятеро озброєних людей увійшли в його покої, зажадали побачення з ним, вчинили обшук і допит. Митрополит залишався зовні спокійним. Коли ж вони наказали йому одягнутися і пройти з ними, він сказав: «Якщо хочете мене розстріляти, стріляйте тут». Але кати вивели його з покоїв. Ідучи, митрополит благословив свого келійника Филипа, витер сльозу зі щоки і ступив у холодну зимову темряву. За свідченням протоієрея Федора Титова, один із ченців бачив, як убивці вели митрополита через лаврське подвір’я повз Велику Успенську церкву до Економічних воріт. Біля храму матроси закурили, а владика підійшов до головного входу в храм і став молитися. Біля воріт він знову зупинився, звернувся до надбрамної ікони святителя Миколая і, перехрестившись, низько вклонився… Через кілька хвилин двоє лаврських ченців, що стояли у дворі почули чотири, а потім ще два рушничні постріли. Хтось сказав: «Це владику розстрілюють…».

«За словами одного випадкового очевидця мученицької кончини митрополита Володимира, – пише Титов, – убивці привезли останнього до місця розстрілу на автомобілі. Коли вбивці вивели митрополита з автомобіля і зупинилися на майданчику, архіпастир-мученик попросив у них часу ще помолитися Богу. Один із убивць сказав: «Тільки скоріше». Тоді митрополит звів руки догори і сказав: «Господи! Прости мої гріхи – вільні та мимовільні, і прийми дух мій з миром». Потім благословив хрестоподібно обома руками своїх убивць і сказав: «Господь вас благословляє і прощає». І після цього, коли митрополит ще не встиг опустити рук, пролунало чотири постріли. Вбивці підійшли до митрополита, який упав, і зробили кілька пострілів у лежачого…» Так було відкрито першу сторінку у величезній книзі кривавих гонінь XX ст.. на Церкву Христову, за яку віддали життя багато тисяч мучеників. На згадку про цю трагічну подію Церква встановила в першу неділю після 25 січня (за ст.ст.) святкувати Собор новомучеників і сповідників Руських, а також звершувати поминання всіх постраждалих у часи гонінь за віру Христову.

 Сергій Герук

Стаття з періодичного видання «Церковна Православна Газета» №2 (444), січень 2018


Комментарии к статье ( No Comments, Показать список ) :
Оставить комментарий ( Показать форму ) :

Наш адрес:
ул. Церковная, 4
г. Кривой Рог
Днепропетровская обл.
50000 Украина
Наш телефон:
(0564) 90-19-53
Наш e-mail:
consistoria@meta.ua

 



Управление Выйти Обратная связь