«ПРЕЧЕСТНОЕ ТОРЖЕСТВО УЧИТЕЛЕЙ НАШИХ»

30 січня/ 12 лютого Православна Церква святкує Собор вселенських учителів і святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста.

 ***

trie_sviatitelieСвятитель Димитрій Ростовський пише про них так: «Святий Василій Великий перевершив у книжній мудрості не тільки вчителів свого часу, але й стародавніх; він пройшов не лише науку красномовства до останнього слова, але й добре вивчив філософію, а також пізнав ту науку, яка вчить істинної християнської діяльності. Потім, ведучи доброчесне життя, сповнене ненабутливістю і доброчесністю, та підносячись розумом до богоспоглядання, він був зведений на архієрейський престол, маючи сорок років від народження, і протягом восьми з лишком років був предстоятелем Церкви.

Святий Григорій Богослов був настільки великий, що якби можна було створити людський образ і стовп, складений зі всих чеснот, то він був би схожий на великого Григорія. Просяявши своїм життям, він досяг такої висоти в галузі богослов’я, що всіх перемагав своєю мудрістю – як у словесних суперечках, так і в тлумаченні догматів віри. Томі він і був названий Богословом. Він був святителем ˂…˃, утверджуючи Православ’я. Поживши потім недовгий час на патріаршому престолі (як про це написано в його житії), він залишив престол через похилий вік і, маючи шістдесят років, відійшов у небесні обителі.

Про божественного Златоуста справедливо можна сказати, що він перевершив усіх елінських мудреців розумом, переконливістю слова та витонченістю промов; Божественне Письмо він пояснив і витлумачив неповторно; так само в доброчесному житті та богоспогляданні він далеко перевершив усіх. Він був  джерелом милості й любові, був сповнений ревності вчительства. Усього він прожив шістдесят років; пастирем Христової Церкви був шість років».

 ***

У кожного із трьох вселенських учителів і святителів, що вирізнялися високими достоїнствами, були свої особливі шанувальники й наслідувачі, проте багато з них виявляли ревність нерозумно…

Ось що повідомляє святий Григорій Богослов про таких шанувальників святителя Василія Великого: «Така доблесть Василія, так велич слави, що багато хто, наслідуючи навіть його тілесні якості, перетворювали їх для себе на засіб досягнення слави. Такі у Василія блідість обличчя, тихість ходи, повільність у промовах, надзвичайна замисленість і заглиблення в себе, що в багатьох, через невміле наслідування та неправильне розуміння, стало похмурістю. Такими ж були у Василія і шати, облаштування ліжка, прийоми при споживанні їжі; і все це робилося в нього просто. І ти побачиш багатьох Василіїв за зовнішністю; це – статуї, що становлять тінь Василія; бо багато сказати, щоб вони були і луною. Відлуння, хоча є закінченням тільки висловлювань, однак повторює виразно; а ці люди більше віддалені від Василія, ніж бажали б до нього наблизитися. Справедливо ж вважалося чималою і навіть великою честю, якщо кому траплялося або близьким бути до Василія, або прислужувати йому, або запам’ятати що-небудь ним сказане чи зроблене».

Про своїх же особливих шанувальників святитель Григорій Богослов каже от що: «Що зі мною робиться? Мене тягнуть туди і сюди; сперечаються про мої праці, без милосердя вимагаючи з мене слова, наче якогось обов’язку, люблять мене більше ніж я сам себе. Всі кажуть, що не перестануть докучати мені, поки від малої іскри не запалиться вогонь слова. А деякі з них обіцяють вже і вигоди від моїх слів, ваблять мене великими нагородами; по перше, тією, що вони самі собі зроблять добро, віддавши себе Богу й мені в плодоношення слова, – потім тією, що через переписку виявиться добро і всім присутнім тут, тобто моєму кліру і моїй пастві, з котрими я вчинив би дуже несправедливо, якби мав старання благодіяти їм усілякими способами».

Не обходилося без «перегинів» і в середовищі шанувальників достоїнств святителя Іоанна Златоуста. Одного разу він надав можливість говорити замість себе пастирю, котрий прибув з Галатії: «Народ із криками відступав, страждаючи, наче залишаючись довгий час у голоді, і бажав нашого слова, котре розсікало, докоряло, зворушувало, засмучувало, чинячи точно так само, як дитя, котре й тоді, коли його б’ють  і карають, не відстає від матері, але зі сльозами йде слідом за нею, тримаючись збоку за одяг матері й тягнучись за нею з риданнями». Нерозумна ревність у шануванні святителя дійшла до того, що багато хто з відданих йому відокремилися від Церкви під ім’ям іоаннітів, коли Златоуст був несправедливо позбавлений влади, і мали особливі богослужбові збори; це відокремлення припинилося тільки після перенесення мощей святителя з місця ув’язнення в Константинополь. Піклуючись про єдність Православної Церкви, константинопольський патріарх (406-426) Аттик постановив, щоб молитовні поминання як святого Іоанна, так і інших святителів відбувалися з однаковим шануванням.

За царювання Олексія Комніна, наприкінці ХІ ст., розбіжності між вірянами з питання про заслуги трьох вселенських учителів і святителів особливо посилилися: одні звеличували Василія Великого, другі – Григорія Богослова, треті – Іоанна Златоуста. У зв’язку з тим, що сталося розділення, одні називали себе василіанами, другі – григоріанами, треті – іоаннітами. Великі святителі, явившись усі разом Іоанну, єпископу Євхаїтському, відкрили, що вони всі у Бога мають однакову рівну гідність: «Тож, оголоси, щоб християни облишили марні суперечки. Ми як під час життя дбали про одностайність, так і після кончини своєї понад усе бажаємо однодумності вірян; встанови для нас одне свято».

Єпископ Іоанн  оголосив про видіння Церкві, і на честь трьох вселенських учителів і святителів було встановлено загальне торжество, котре звершують 30 січня. Як зазначає Димитрій Ростовський, у встановленні свята «ясно виявилася мудрість цього великого мужа, оскільки він убачив, що в січні місяці звершують пам’ять усіх трьох святителів, а саме, першого дня – Василія Великого, двадцять п’ятого – Григорія богослова, а двадцять сьомого – святого Златоуста, – то він об’єднав їх у тридцятий день того ж місяця, увінчавши святкування їхньої пам’яті канонами, тропарями і похвалами, як це й належало».

***

У повному річному колі коротких повчань складених протоієреєм Григорієм Дьяченко (1850-1903), зазначається: «не зайвий і для нас, браття, урок трьох святителів з того світу про однодумність у вірі. Як єдиний Господь усіх так повинна бути у всіх на світі і єдина віра Христова. Якщо ж хто благовіствує вам не те, що ви прийняли, нехай буде анафема (Гал. 1:6,9). ˂…˃

Істинна віра не називається, та й не може називатися іменами навіть таких проповідників, якими були Павел і Петро апостоли (1 Кор. 3:4-22). І це тому, що для віри ніхто не може покласти іншої основи, крім покладеної, яка є Іісус Христос. Він єдиний Начальник і Виконавець віри і сьогодні і на віки Той же (Євр. 12:2, 13:8), і віра тому була і є єдина та незмінна

Але де ж перебуває ця єдина, де дотримують цієї чистої і непорочної віри Христової? У Церкві Православній! Вона одна в усьому християнському світі зберігає правдиву віру, яку мають, за висловом апостольським, «співгромадяни святим і свої Богові, утверджені на основі Апостолів і пророків, маючи наріжним каменем Самого Іісуса Христа». Що створювалося і твориться на цій основі, те приймала і приймає Церква, а що будувалося або нововводилось поза цією основою, те вона відкидала і відкидає.

У Православній Церкві не було і немає відхилення від істинної віри – надмірностей, наростів і усікань – цих наочних, Живих наслідків суєтного людського мудрування. Про те свідчить неупереджений вуд історії. Про те і сама вона вголос усього світу сповіщає всім: «сия вера апостольская, сия вера отеческая, сия вера Православная, сия вера вселенную утверди».

 ***

У день святкування Собору трьох вселенських учителів і святителів Свята Церква так оспівує їх (у стихирі на Славу на хвалітех): «Вострубим трубою песней, да ликовствуим празднственная и взыграем, радующеся, в пречестное торжество учителей наших. Святителие и людие да стекутся и восплещут в песнех, яко учений источившия реки превеликия три, доброточныя присноживотныя Духа, пастырие и учителие, Пречестныя Троицы трегубыя священнотаинники, сошедшеся, да восхвалим. Философи – мудрыя, иереи – пастыри, грешницы – предстатели, нищи – обогатители, сущии в скорбех – утешители, путницы – спутешественники, иже в мори – кормчии, и вси, иже везде тепле  предваряющия, Божественныя архиерархи похваляюще, тако рцем: пресвятии учителие, потщитеся изъяти верныя от житейских соблазнов и избавити вечных мук молитвами вашими».

 Автор: Михайло Мазурін

Стаття з періодичного видання «Церковна Православна Газета» №2 (444), січень 2018 року


Комментарии к статье ( No Comments, Показать список ) :
Оставить комментарий ( Показать форму ) :

Наш адрес:
ул. Церковная, 4
г. Кривой Рог
Днепропетровская обл.
50000 Украина
Наш телефон:
(0564) 90-19-53
Наш e-mail:
consistoria@meta.ua

 



Управление Выйти Обратная связь