«Криворіжжя: більшовизм проти Православ’я (1920-1930)»

Присвячується 100-річчю мученицької кончини священномученика Володимира, митрополита Київського і Галицького (+1918).

Пропонуємо Вашій увазі науково-дослідницьку працю наукового співробітника Криворізького історико-краєзнавчого музею Олександра Олександровича Мельника «Криворіжжя: більшовизм проти Православ’я (1920-1930)» , що вийшов з друку в 2005 році.

До збірника ввійшли надзвичайно цінні, зовсім невідомі та маловідомі документи, які висвітлюють діяльність більшовицької влади, спрямовану на руйнування Церкви і нищення православної віри на Криворіжжі в період 1920-1930 рр. Запропоновані матеріали будуть корисним документальним джерелом для дослідників історії Криворіжжя та стосунків між Церквою і державою.

Книга розрахована на фахівців, викладачів вузів, шкіл, студентів і широке коло читачів.

Текст подається мовою оригіналу за сучасним правописом, але зі збереженням стилю викладення, мовних особливостей часу.

 ***

Однією з проблем, що майже невідома на сьогодення, не дивлячись на двадцять сім років незалежності України, яка вимагає глибокого дослідження, – є вивчення механізму та методів боротьби більшовицької влади з Православ’єм. Це була справжня війна з Церквою та духовністю нашого народу, що тривала весь час поки існувала радянська влада. Але найдраматичніший період цього нерівного протистояння припав на 20-тi роки минулого сторіччя. Саме тоді відпрацьовувався i удосконалювався механізм тиску влади на вiруючих i повного підпорядкування Православної церкви державі. В цій війні більшовики успішно використовували органи ЧК-ДПУ і НКВС, широко застосовували погрози, шантаж, арешти, висилку священнослужителів і навіть їх фізичне знищення. Потужна система антирелігійної пропаганди фактично охопила все населення краю – від школярів до пенсіонерів, від партійної номенклатури до домогосподарок. З часом ця пропаганда, пройшовши фазу вульгарного атеїзму, перетворилась в атеїстичний екстремізм.

Укладач поставив за мету систематизувати і підготувати до друку матеріали, які відображують всі грані взаємовідносин Церкви і держави в межах Криворіжжя: підрив економічної могутності Православ’я, робота по розколу Церкви, основні методи і форми антирелігійної діяльності владних структур, показ внутрішнього церковного життя священників і мирян.

До збірника входять документи, пов’язані не лише з антицерковною роботою місцевих організацій, а й такі, що показують загальну морально-політичну ситуацію на Україні: директиви і циркуляри НКВС та Всеукраїнської антирелігійної комісії місцевим органам влади.

Джерела про боротьбу більшовизму проти Церкви і релігії в 20-ті роки, введені до збірника, дозволяють лише частково реконструювати становище на Криворіжжі за цей період. Упорядник виходив з прагнення добрати найтиповіші документи, які характеризували б не тільки масштаби боротьби, а й розкривали б сам механізм її організації та проведення в життя. Більша кількість віднайдених матеріалів раніше не друкувалася.

Джерельною базою цього видання є фонди Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Державного архіву Дніпропетровської області. Більшість документів взято в ЦДАГО.

У збірнику переважають офіційні матеріали, які висвітлюють боротьбу проти релігії і Церкви в 1920-ті роки – звіти, інформаційні зведення, доповіді, постанови, циркуляри тощо. Вони дозволяють зробити два головних висновки:

1). Реальна політика правлячої партії по відношенню до Православ’я і релігії, як в Україні, так і на Криворіжжі, у вказаний період базувались не на офіційно прийнятих і обнародуваних законах і документах, а на різних підзаконних актах (циркулярах, директивах, постановах), що направлялись в місцеві органи влади і партійні комітети з грифом «таємно» або «цілком таємно»;

2). Всі ці органи влади України були детально проінформовані про стан на місцях і діях проти Православної церкви, духівництва і віруючих. Відповідна інформація регулярно надходила до губернського комітету КП(б)У та ЦК ВЦВК і ДПУ, була біль менш об’єктивною і відображала реальний стан справ

Тому твердження, що «нагорі» не знали про зловживання влади на місцях, не відповідають дійсності і не витримують критики.

При роботі над збірником також використанні матеріли, опубліковані раніше в спеціальних виданнях: «Чорна Книга України», «Документи трагічної історії України (1917-1927)», «Свідчення минувшини. Мовою документів» та тогочасні публікації місцевої газети «Червоний Гірник».

Археографічне опрацювання документів здійснено за правилами видання історичних документів.

Друкуються матеріали мовою оригіналу за сучасним правописом, але зі збереженням стилю викладення, мовних особливостей часу. Тому в тексті трапляються давно невживані слова, русизми або українізми. Орфографічні та синтаксичні помилки виправлені без збережень. Документи датовані згідно оригіналу; у тих випадках, коли встановити це точно не було можливості, вказується місяць і рік.

Назви населених пунктів, губерній, районів, волостей подаються за тогочасним адміністративно-територіальним поділом. У зазначений період Криворізький повіт існував з 26 лютого 1919 року по 7березня 1923 року і складався з 34-х волостей, які включали сучасні Криворізький, Апостолівський, Широківський,, Софіївський, П’ятихатський, а також частину Казанківського, Петрівського, Криничанського районів. В березні 1923 року був створений Криворізький округ в складі 13 районів: Адамівського, Апостолівського, Долинського, Лозуватського, Казанківського, Криворізького, Михайлівського, Нікопольського, Петрівського, П’ятихатського, Софіївського, Широківського, Шолохівського. Округ проіснував до кінця 1930 року.

 ***

Захопивши владу, більшовики ухвалили ряд постанов, направлених на нейтралізацію впливу Церкви. Головним став «Декрет про відділення церкви від держави і школи від церкви», прийнятий РНК РРФСР 20 січня (2 лютого) 1918 року, який набув чинності в день його опублікування (23.01). Декрет гарантував громадянам право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відмінив всі обмеження прав, що були пов’язані з вибором віросповідання, всі обмеження свободи совісті тощо. Відношення до релігії було проголошено особистою справою кожного, а релігійні громади – перетворено в недержавні організації.

З іншого боку, держава гарантувала релігійним громадам вільне виконання обрядів, їм надавалось право безкоштовного використання споруд і предметів культу. Одночасно декларувалось, що держава, відмовившись від втручання у справи Церкви, не буде насаджувати атеїстичні погляди за допомогою апарату влади. Але згодом на VIII з’їзді РКП(б) в новій Програмі було взято курс на «звільнення трудящих мас від релігійних забобонів і на початок широкої антирелігійної пропаганди». Дія всіх декретів, прийнятих в Російській Федерації, згідно постанов І Всеукраїнського з’їзду рад (грудень 1917 року), автоматично поширювалась і на територію України.

В період тимчасового існування радянської влади на Україні уряд, очолюваний Х. Раковським, прийняв аналогічний російському декрет про відділення церкви від держави (22 січня 1919 року). Це був скопійований текст; різниця зводилась до того, що на Україні релігійні громади отримували статус юридичної особи. Але це упущення було швидко виправлене Політбюро ЦК КП(б)У, яке вже 1 серпня 1920 року позбавило їх цих прав. Уряд проголосив, що майно релігійних громад стає народним надбанням, а будівлі храмів та церковна атрибутика буде передаватись безкоштовно у користування віруючим.

Але втілити на місцях пункти декрету не дала Добровольча армія А. Денікіна. Розпочати реалізацію програми наступу на Церкву більшовики Криворіжжя змогли лише з березня 1920 року.

Беручи до уваги, що на місцях не було функціонерів з досвідом антирелігійної роботи, на районні (волосні) з’їзди Рад присилались готові схеми резолюцій, куди потрібно було тільки вписати свої реквізити.

Антирелігійну роботу на Криворіжжі очолив відділ агітації і пропаганди при Катеринославському губкомі КП(б)У. Він взяв курс на «випрямлення і вирівнювання поглядів пролетаріату на релігію». Спочатку мова велась про систематичну наукову пропаганду. З цією метою почався облік всіх пропагандистів і лекторів, які мали відповідні знання з питань релігії. При цьому підкреслювалось, що головний напрямок – це робота з безпартійними.

В липні 1921 року вже широко почала впроваджуватись практика відкритих релігійних диспутів із залученням духівництва, «суди над радянською владою» за відділення Церкви від держави, агітація за розкриття мощів тощо. В повіті з членів партії була виділена група відповідальних за включення в чергу денну робітничих зборів питань відношення до релігії. Тоді ж до Криворізького повіту надіслано циркулярного листа з переліком всіх напрямків антирелігійної роботи, які охоплювали практично всю соціально-культурну сферу. Партійне керівництво, виходячи з позиції, що боротьба з Церквою – є «терміновим завданням поточного моменту», почало форсовано створювати комісії по антирелігійній пропаганді. В Катеринославі таку комісію було утворено 20 липня 1921 року.

Згідно постанови РНК УРСР, втілення закону про відділення церкви від держави було покладено на НКЮ і його місцеві органи. При Криворізькому повітовому відділі юстиції був створений відповідний підвідділ.

Незабаром замість підвідділів по відділенню Церкви від держави, згідно розпорядження НКВС, при потовому відділі юстиції створено ліквідаційну комісію, в склад якої були введені представники НК та НКВС. Вважалось, що це прискорить роботу і зробить її більш ефективною.

Постановою ВУЦИК місцевий штат ліквідаційної комісії з юридичного відділу в січні 1922 року перейшов до відання НКВС із завданням продовжити реалізацію положень декрету. Відповідав за роботу ліквідкому завідуючий повітовим управлінням НКВС, а у волостях – волосний виконком рад. Всі принципові питання необхідно було узгоджувати у ВАК.

Головними задачами ліквідкомів був облік і систематичний нагляд за релігійними громадами, вивчення тенденцій релігійного руху і робота по розколу Церкви з урахуванням співвідношення сил.

В Кривому Розі таку комісію (ліквідком) було організовано в січні 1922 року під головуванням Хаїма Хедекеля, який практично не діяв до травня поточного року.

Щоб не загострювати стан, 1 жовтня 1921 року НКВС УРСР видав циркуляр №44, який заборонив конфіскацію культових будівель і церковної атрибутики, але припускалося, що коли немає приміщень для громадських організацій, то місцева рада може здійснювати вилучення.

Священики могли бути виселені з житлових будинків, які належали церковній громаді, якщо місцева влада вважала, що ті можуть бути використані біль доцільно (наприклад, для потреб громадських організацій, шкіл тощо). Це робило можливим проводити виселення під надуманими причинами, або створюючи відповідну ситуацію, в першу чергу – до по-антирадянському налаштованих священиків. Так, колгосп «Красная Заря» Петрівської волості вирішив розташувати в будинку священика дитячий притулок, а ієрей села Новий Кривий Ріг Скварчевський постановою повітової наради був виселений як «нетрудовий елемент». Взамін інше житло не надавалось, хоча сім’ї вважались багатодітними. Була відпрацьована і схема закриття церковних споруд (циркулярний лист від 31 грудня 1921 року), де прямо вказувалось, що при найменшій можливості церковні будівлі слід використовувати для потреб соціального забезпечення: під школи, лікарні, дитячі будинки. Подібні директиви і циркуляри давали підставу повітовій і волосній раді, аргументуючи свої дії часто надуманими причинами, закривати і передавати храми військовим та іншим організаціям, які, безгосподарним використанням, фактично нищили споруди.

Показова в цьому відношенні історія храму св. Олександра Невського при станції Долгінцево. Він став першою зачиненою церквою в Кривому Розі. Священика Григорія Ницека місцеві більшовики вважали за чорносотенця і контрреволюціонера ще з 1905 року, коли він на проповідях почав засуджувати насильство криворізьких революціонерів. А радянська влада приліпила йому ще й ярлик націоналіста-петлюрівця, члена антирадянської організації. В 1922 році протоієрея заарештували і відправили в застінки Катеринославської ГубНК, де і стратили. Через рік в червні 1923 року – зачинену церкву вирішили перетворити в клуб і бібліотеку, а облачення та предмети культу передали місцевому драм колективу під реквізит.

Голод, що розпочався на Криворіжжі в кінці 1920 року в результаті цілеспрямованої політики Московського уряду, зокрема, для придушення національно-визвольних змагань, був використаний і для підриву економічних позицій Православної церкви. Весною 1921 року в повіті голодувало 54 відсотки населення, що склало близько  190 тис. чоловік. До середини 1922 року робітники і службовці басейну відрахували на допомогу голодуючим 5-10 відсотків пайка і зарплатні, а селяни віддавали певну кількість продуктів (залежно від категорії).

Ще взимку 1921 року Москва розпочала підготовку до майбутнього вилучення цінностей. По ініціативі Леніна в травні 1921 року було створено секретну комісію на чолі з О. Шліхтером по підготовці Госхрану до прийому великої кількості цінностей.

Паралельно з розгортанням агітації за добровільну допомогу голодуючим таємно стали готувати відповідний декрет, на підставі якого стане можливим пограбування Церкви.

На засіданні Політбюро ЦК КП(б)У було розглянуто питання про обкладення церков золотом і сріблом на користь голодуючих. Згідно нього в Катеринославську губернію направлено спеціальну директиву про початок агітації населення за збір коштовностей з діючих церков. Частину їх планувалось направити на місцеві потреби (15%).

Більшовики використали голод на Півдні України, як сприятливу умову для боротьби з Церквою. На повітовій партійній конференції розглядалось питання про посилення антирелігійної пропаганди і ув’язки її з боротьбою проти голоду. Хоча деякі послаблення тиску були дробленні. Визнано, що даний період є менш за все сприятливим для антирелігійної боротьби, рекомендувалось готувати відповідні кадри пропагандистів.

В жовтні 1921 року було опубліковано відозву політ виконкому «До всіх чесних трудящих» з закликом збирати вироби з дорогоцінних металів і гроші для голодуючих Поволжя. Але бідуючи населення не могло суттєво допомогти Росії.

ВЦВК РРФСР прийняв декрет про вилучення церковних цінностей. Ще до його офіційного затвердження Катеринославська комісія по вилученню цінностей 22 лютого направили в Криворізький повіт циркулярну телеграму по підготовці до конфіскації. В ній, зокрема, пропонувалось по лінії профспілок провести збори робітників з винесенням відповідних рішень.

Почалась кампанія по вилученню цінностей. На повітовій і волосних селянських конференціях, сільських сходах виносились резолюції, після яких проводились конфіскації. В Кривому Розі конфіскації розпочались після 15 березня. Місцеве духівництво звернулось до прихожан з відозвою не чинити опору в справі рятування людей від голодної смерті. Тому пограбування відбулось без суттєвих ексцесів, хоча великих цінностей в храмах Криворіжжя накопичено не було. З пропагандистською метою рекомендувалось залучати до цієї справи якомога більшу кількість віруючих, всіляко підкреслювати, що цінності підуть виключно на допомогу голодуючим.

ВУЦВК прийняв спеціальний декрет «Про передачу церковних цінностей у фонд допомоги голодуючим» за підписом Г. Петровського. Документ фактично дублював  основні положення декрету РРФСР, але з уточненнями. Відчудженню підлягали не лише вироби з золота, срібла та дорогоцінного каміння, але й з платини та слонової кістки. За переховування культових предметів віруючих чекала кара примусовими роботами терміном від одного року і конфіскація всього церковного майна.

З метою точного обліку забраного і чіткої роботи відповідним циркуляром ЦК КП(б)У були створені секретні комісії при губернському і партійному повітових комітетах.

Саму кампанію по вилученню цінностей рекомендувалось розділити на два періоди. На першому етапі проводився тиждень агітації без його офіційного оголошення. У випадку отримання свідчень про організацію можливого опору, винних рекомендувалось заарештувати, а з духовних осіб взяти підписку з попередженням про відповідальність. В цей час активно проводився і облік храмових цінностей. Згідно інструкції НКВС, місцеві органи влади повинні надати відповідній комісії завірені описи церковного майна по інвентарним книжкам, що складені до Жовтневого перевороту. Виходячи з наявності коштовностей рекомендувалось пограбування починати з приходу, який очолює лояльний до влади священик або з найбагатшого храму, добре підготувавшись до всіх можливих ексцесів (війська ЧОН для розгону народу, групи комуністів на суміжних вулицях).

Згідно телеграми штабу Укрармії, цінності запаковувались в спеціальні ящики, при чому речі конфісковані з діючих храмів, – окремо і по особливим спискам, не змішуючи з вилученими з закритих церков.

Початок кампанії в нашому повіті співпав з підготовкою до Пасхи, тому він протікав повільно – члени комісії, щоб не створювати конфліктних ситуацій, йшли на компроміси, дозволяючи замість предметів з дорогоцінних металів вносити гроші або не забирали речей, без яких стало б неможливим богослужіння.

Це не залишилось поза увагою центру і на початку квітня 1922 року в ЦК КП(б)У було направлено циркуляр ЦК РКП(б)У, в якому гостро критикувалась робота комісій по вилученню. Московський ЦК попереджав, що неповне вилучення цінностей буде розглядатись як саботаж місцевих органів.

Після пасхальної перерви повітова комісія, підсилена членом губкому КП(б)У, розпочала повторну конфіскацію, яка супроводжувалась «широкою антирелігійною кампанією». Ексцесів зафіксовано не було. Але, попри всі старання місцевих більшовиків, вилучення не було закінчено до призначеного Москвою і Харковом терміну – 25 травня 1922 року. Центральна комісія по вилученню цінностей загрожувала притягнути винних до суду.

Після залучення до справи чекістів та посилення відповідальності членів комісій на 24 червня 1922 року в Катеринославській губернії було зібрано 105 пудів срібла та 85 золотників золота. А на кінець червня вже було доставлено 153 пудів срібла та 124 золотники золота.

В липні 1922 року було віддано до ревтрибуналу Катеринославського єпископа Серафима, який активно агітував проти конфіскацій. Його засудили до розстрілу з заміною на 5 років примусових робіт.

Для полегшення роботи по відбиранню коштовностей більшовики почали активно підтримувати обновленців, які виступали за передачу всіх цінностей церкви на допомогу голодуючим.

Офіційно кампанія по вилученню церковних багатств закінчилась в червні 1922 року. Результат її на Криворіжжі був скромним – цінностей зібрано мало. Після конфіскацій було проведено низку заходів по роз’ясненню «значення вилучення цінностей».

Пограбування храмів Криворіжжя продовжувалось і після офіційного закінчення кампанії. Про це свідчать матеріали повітового з’їзду, який відбувся в квітні 1923 року, де повідомлялось6 «Жива Церква» проводить зараз вилучення цінностей, що були сховані при проведенні кампаній, а також довилучення інших цінностей». Слід зауважити, що деякі з конфіскованих речей, які «мали історичну цінність» в 1926 році було передано Нікопольському музею, (у Кривому Розі свого музею ще не було).

Подальша доля скарбів, награбованих на Криворіжжі, до кінця не відома. Частину витратили на допомогу голодуючим на місці, щось розікрали, але левова частка була перевезена до Москви. Згідно рішення Політбюро ЦК КП(б)У від 22 травня 1922 року, Харків клопотався про повернення 15 відсотків всіх цінностей, зібраних у федерації.

Тож, головна мета більшовиками була досягнута – підрив економічного базису Православної церкви, внесення розколу в лави віруючих та священнослужителів, фізичне знищення частини духівництва.

Покінчивши з пограбуванням храмів, місцеві більшовики активізували роботу по закриттю церков. Так, в 1923 році крім церкви в Долгінцево, було зачинено храм в селищі Долинське.

Далі  буде…


Комментарии к статье ( No Comments, Показать список ) :
Оставить комментарий ( Показать форму ) :

Наш адрес:
ул. Церковная, 4
г. Кривой Рог
Днепропетровская обл.
50000 Украина
Наш телефон:
(0564) 90-19-53
Наш e-mail:
consistoria@meta.ua

 



Управление Выйти Обратная связь