«Криворіжжя: більшовизм проти Православ’я (1920-1930)» (Частина 2)

Присвячується 100-річчю мученицької кончини священномученика Володимира, митрополита Київського і Галицького (+1918).

 …Не минула лиха доля і мешканців єдиного на Криворіжжі жіночого монастиря – Чечелівського (суч. Петрівський р-н Кіровоградської області). Але згодом, в 1923 році, монахині відкрили там свій підпільний монастир, куди зїзжались хворі та каліки з усієї України (док.№38).

На засіданні ВАК 28 червня 1924 року було прийнято рішення про негайний облік всіх зачинених церков і розробку заходів по їх використанню. Зачинені, але існуючі храми все рівно пробуджували в віруючих надію на те, що згодом буде можливість їх повернути. Щоб запобігти цьому, і було проведено вказане рішення. в 5-му пункті заборонялось відкриття вже зачинених церков і давався наказ про термінову розробку інструкції, що регламентуватиме порядок їх закриття, аби уникнути несанкціонованих і незаконних дій місцевої влади, які могли б привести до конфлікту з віруючими (док. №51). Такий документ було розроблено і 14 серпня 1924 року надіслано до Катеринославського губвиконкому. Згідно його положень, в містах церкви можливо було зачинити в двох випадках: коли кількість членів громади, в результаті їх виходів, буде менша встановленої законом, і коли в населеному пункті відчувається гостра нестача в приміщеннях для санітарно-медичних, культурно-просвітних, громадських установ, при умові, що можна застосувати культову будівлю для потреб відповідних організацій. Стосовно до сільських місцевостей, вводився третій пункт: якщо технічна експертиза підтвердила ветхість споруди. Постанову про зачинення мав прийняти губвиконком, а остаточне рішення затверджувалось ВУЦВК (док.№53).

Згідно циркуляру НКВС до окружної Ради від 3 листопада 1925 року, всі колишні церковні садиби в сільській місцевості, які не були в підпорядкуванні державних органів, передавались сільським радам. Останні могли їх здавати в оренду як релігійним громадам, так і приватним особам. Регламентувався також і ряд варіантів передачі і використання з іншою метою (док. №81).

В результаті утворення системи і наведення порядку у справі реєстрації релігійних громад, оренди, використання і зачинення церков, на Криворіжжі конфліктів на цьому ґрунті в 1925-1928 роках не зафіксовано. Але «рік великого перелому» (1929) приніс суттєве погіршення справ. Не задовільнившись досягнутими результатами, держава розпочинає масований наступ на релігію. Формальною причиною була «активізація релігійного апарату», який, «опираючись на куркулів та непманів, почав поширювати свій вплив на селян та робітників». Духівництво звинувачено в антирадянських діях, в перетворені Церкви в «куркульську партію» тощо. Особливе занепокоєння більшовиків викликав факт зростання релігійності населення на початку 1929 року. Було взято курс на втягнення в кампанію по закриттю храмів якомога більшої кількості населення, всебічну підтримку Спілки Войовничих Безбожників, збір підписів про закриття «вогнищ мракобісся», внесення при перевиборах рад вимог по «закриттю молитовень».

Спілка Безбожників не виправдала надій місцевої влади, – Церква з успіхом конкурувала з їхньою пропагандою (док. 107). Тоді, використовуючи різні засоби тиску на робітників (зниження норми постачання хлібом, попередження про можливість звільнення тощо), партійна номенклатура інспірувала масовий збір підписів за закриття храмів в Кривому Розі та рудничному районі. Першою в жовтні 1929 року з листом, опублікованим в газеті «Червоний Гірник», виступила група вчителів. Вони вимагали передачі Миколаївського собору під дитячий клуб. Різні трудові колективи та групи населення «підхоплюють» цей ініційований владою заклик і розгортається кампанія через пресу (док. №108). На початок 1930 року таких підписів було зібрано вже близько 4-х тисяч.

Про те, як порушувались діючі в той час закони при закритті храмів, свідчить лист членів релігійної громади с. Мусіївки до адмінвідділу Криворізького окрвиконкому (док. 115). Вражає цинічністю факт залучення до цих ганебних дій школярів. Достеменно невідомо скільки було зачинено храмів в Криворізькому окрузі на початку 1930 року, але отримані циркуляри і листи по лінії НКВС, відносно реалізації майна з закритих церков, свідчать, що таких вже було немало.

Якщо до 1929 року влади хоч зовні намагалась при зачиненні культових споруд дотримуватись законності, то з цього часу її відношення до віруючих можна характеризувати як безцеремонне. Про це опосередковано свідчить крикливий, а часом і загрозливий тон публікацій в міській газеті «Червоний Гірник».

Без сумніву, закриттям храмів більшовизм розраховував суттєво підірвати як вплив, так і економічні позиції Православ’я, значно обмежити представникам Церкви можливості спілкування з віруючими. Як часто вже траплялось в історії нашої держави, – результат виявився протилежним. Вплив Церкви та її авторитет зросли, збільшилась і кількість віруючих.

Протягом 1929-1932 років зібрані у віруючих приміщення храмів на Криворіжжі використовувались, головним чином, як клуби, але люди, в тому числі і молодь, не дуже поспішали веселитись в колишніх святинях. Приміщення пустували, їх нікто не ремонтував.

На другому етапі нищення з церков зробили склади, зерносховища, а часом, і хліви (сел. Рахманівка). Про підтримання будівель в належному стані вже ніхто не згадував. Курс влади на знищення матеріальних основ віри і впливу Церкви співпадав з бездіяльністю місцевих функціонерів та нерадивих господарників. Доведені до аварійного стану, храми, згідно актів технічного огляду, були знесені в 1933-1934 роках.

В деяких випадках цегла та інші матеріали, за спогадами старожилів, були використані для спорудження шкіл, магазинів, особливо в селах (Андріївка П’ятихатського району, Ордовасилівка Софіївського району, Валове Криворізького району).

В 20-ті роки релігійні громади платили за землю, яка знаходилась в межах огорож орендованих храмів, податок, що відповідав прийняти в Кривому Розі нормам для приватних садиб. В селах збір не робився. Місцевий податок коливався від 0,25 до 1 відсотку від вартості будівлі. Якщо громада не сплачувала протягом двох місяців після встановленого терміну, то договір розривався і споруда у віруючих відбиралась. Крім зазначених платежів було ще обов’язкове страхування будівлі без вартості майна храмів, яке страхувалось окремо. У випадку пожежі страхові суми отримував виконком, на балансі якого стояла церква, а не сама релігійна громада.

Починаючи з 1928 року Держстрах УРСР почав вимагати страхування всього церковного майна по його повній вартості, без скидок на амортизацію, підвищуючи без підстав тарифи, які зросли в 10-15 разів. Мета – заставити релігійні громади відмовитись від храмів через непомірно високу орендну плату. Згодом, 16 березня 1930 року, Держстрах і НКВС відмінили «драконівські» умови страхування під тиском скарг віруючих до ВУЦВК.

Слід також згадати ще один епізод боротьби з Православ’ям – це проведення «всенародної кампанії» за заборону дзвонів та їх зняття для потреб індустріалізації. При цьому підкреслювалось, що вартість кольорового брухту, поставленого заводам, будуть використанні виключно для потреб культурного розвитку. За цією примітивною демагогією ховались суто політичні завдання – запобігти вічевим дзвоном скликанню людей при спробі закриття храмів або при інших антирелігійних заходах. Реальні підстави боятись дзвонів у більшовиків були, – на Криворіжжі під час визвольних змагань у 1920-1921 роках дзвоном з церкви людей закликали до повстань або сповіщали про прибуття повстанських загонів. Небезпека стала безпосередньо при проведенні «суцільної колективізації». Щоб не допустити подібної ситуації, в одному з пунктів договору на оренду церковних споруд оговорювалось, що громада не буде скликати народ для антирадянських виступів.

Спочатку мова йшла про те, що дзвін заважає відпочинку робітників після трудового дня. Потім приєднались мотиви, що, мовляв, даром пропадає дорогоцінна сировина. Інспірований диктатурою рух за зняття дзвонів набирав силу.

При мовчазній підтримці влади активісти Спілки Войовничих Безбожників розпочали несанкціоноване зняття дзвонів, що призводило до конфліктів. Щоб надати «ініціативі знизу» видимість закону, секретаріат Президії ВУЦВК 11 грудня 1929 року прийняв регламентуючу постанову. Після «ходатайств» трудящих за зняття дзвонів і «використання коштів на культурні потреби» рішення про це приймалось більшістю голосів на зборах жителів села або кварталів міста, що знаходились поблизу храму. Потім президія відповідної сільської чи селищної ради затверджувала це рішення. Остаточне слово було за окрвиконкомом. Зняті дзвони реалізовувались через Рудметалторг.

15 грудня 1929 року НКВСом, який безпосередньо здійснював цю справу, було випущено секретну інструкцію, що регламентувала проведення «масової» кампанії. Її ініціатором повинні були бути Спілки Безбожників, на яких покладалась підготовка громадської думки та агітація.

На Криворіжжі «акцію» розпочато 10 січня 1930 року. Вона йшла в контексті з вимогами зачинити і всі храми міста. Звертає на себе увагу агресивність тону дописувачів та їх зневага до почуттів віруючих, яка наростає до кінця 1930 року.

Тільки за зняття дзвонів і відбирання Миколаївського собору було зібрано близько 20 тисяч підписів. На початку грудня 1930 року частина дзвонів вже була знята, але яка саме, поки невідомо.

При зніманні дзвонів з Вознесенської церкви в Кривому Розі трапився нещасний випадок, – загинув один з активістів СВБ. Цей факт мав великий розголос серед віруючих. З того часу більшовики стали приділяти велику увагу питанням техніки безпеки, щоб уникнути розмов про Божу кару та злочин.

На превеликий жаль, жоден з дзвонів Криворіжжя не попав під категорію «має виключне значення як пам’ятка старожитності» і всі вони були переплавлені. Не залишилось ні фотографій, ні інших характеристик (вага, розмір). За дзвони, які в православних храмах були віднесені до 1 сорту, платили 700 крб. за тонну.

Більшовики добре розуміли, що відібравши у Церкви майно та храми, вони її цим не знищили. Залишались мільйони віруючих, які були справжніми носіями християнської ідеології. Ця спільнота якраз і являла собою головну перепону для насадження нового комуністичного світогляду. Церква завжди розглядалась партійною верхівкою як ворожа, антирадянська організація, що легально існує в державі.

 

Документ №38

Із закритого листа секретаря Катеринославського губкому КП(б)У

до Секретаріату ЦК КП(б)У про стан в губернії.

Листопад 1923 р.

Духовенство. С высылкой видных деятелей Тихоновского движения обновленчество начало медленно усиливаться, однако отсутствие средств не дает возможности развивать работу. Священникам обновленцев приходится голодать. На почве нужды некоторые обновленцы продолжают оставаться в очень тжелом положении и, одновременно, Тихоновцы… крепнут и усиливаются.

В Криворожье монашки закрытого Чечелевского монастыря открыли свой подпольный монастырь, куда приезжают слепые, хромые и т.д. со всей Украины. 

Документ № 51

З протоколу засідання Всеукраїнської антирелігійної коміссії при ЦК КП(б)У

28 червня 1924 р.

 Слушали: 4. О неиспользованных церквях.

Постановили: 5. Предложить губернским антирелигиозным комиссиям в срочном порядке учесть неиспользованные церкви и в ближайшее время принять меры к использованию.

Слушали: 5. О закрытых церквях.

Постановили: 5. Все закрытые ранее церкви не подлежат открытию. Предложить НКВД в срочном порядке выработать инструкцию о порядке закрытия церквей.

 Документ №53

З циркулярного листа адмінвідділу НКВС до адмінвідділу

Катеринославського губвиконкому.

14 серпня 1924 р.

 О порядке закрытия храмов и молитвенных домов всех культов.

1. Закрытие храмов и молитвенных домов всех культов проводить в каждом отдельном случае повынесению соответствующего постановления Президиума ГИКа и утверждения Президиума ВУЦИКа по представлению НКВД.

Примечание: При закрытии зданий культа, находящееся в них культовое имущество, не имеющее исторического значения, подлежит передаче ближайшей однородной по культу общине в случае ходатайства о том с их стороны. При отсутствии такого ходатайства имущество передается в соответствующие хранилища УССР.

2. Закрытие храмов и молитвенных домов всех культов может производиться лишь в следующих случаях:

а) когда в данной местности группа верующих, взявшая по договору молитвенное здание, окажется имеющая вследствие выхода членов, выезда их и прочего, меньше установленного законом количества членов и когда не найдется из числа верующих данного населенного пункта дополнить группу до необходимого минимума членов;

б) когда в данном населенном пункте ощущается острая потребность в помещениях для санитарно-медицинских, культурно-просветительных и общественных учреждений и, когда налицо имеется реальная возможность применить закрывающееся здание культа для нужд указанных учреждений, а равно имеются необходимые для этого приспособления средства.

Примечание: мероприятия, указанные в пункте «б» имеют значение при наличии ходатайства трудящихся данного культа, жителей местности, основанного на резолюциях и постановлениях общих собраний трудящихся, а так же в том случае, когда верующие, удовлетворяющие свои религиозные потребности в предлагаемом к закрытию молитвенном здании, будут иметь возможность удовлетворять их в другом молитвенном здании такого же культа.

 Документ №81

З циркуляру НКВС до окружного земельного управління

та окружної ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів

3 жовтня 1925 р.

 О церковных усадьбах в сельских местностях.

На основании ст. 14 декрета от 22 января 1919 года «Об отделении церкви от государства и школы от церкви» и ст. ст. 17 и 32 «Инструкции о применении законоположений об отделении церкви от государства», в отмену циркулярного распоряжения НКЗ от 20 ноября 1922 г. № 10192/1 «О церковных усадьбах и постройках» и в изменение циркуляра НКВД от 7 июня 1924 г. № 108 разъясняем:

1. Все бывшие церковные усадьбы в сельских местностях, занятые различного рода постройками или садами, как находящихся в усадебной оседлости, так и вне ее, не находяиеся в ведомстве отдельных государственных учреждений, должны состоять в распоряжении соответствующих сельсоветов.

2. Усадьбы, на которых расположены предназначенные к использованию для богослужебных целей здания, церкви, молитвенные дома и т.п. передаются в пользование соответствующих религиозных обществ вместе с молитвенными зданиями на общем основании.

3. Бывшие церковные усадьбы, не имеющие построек или садов, не переданные в ведение государственных или общественных учреждений, должны передаваться в распоряжение тех земельных обществ, внутри земель которых они расположены.

4. Указанные в ст. 1 настоящего циркуляра усадьбы и постройки можно сдавать в аренду за плату отдельным лицам, в том числе и членам религиозных обществ.

 Наркомвнудел

Наркомюст

Наркомзем

Документ №107

З доповіді ДПУ про вплив священнослужителів

в Криворізькому окрузі за ІІІ квартал 1929 року.

Жовтень 1929

 Пассивность, наблюдающаяся в работе Союза Безбожников, на руку попам, которые, пользуясь упадочным состоянием культурно-просветительской работы, удачно конкурируют с Союзом Безбожников. Они привлекают селян в церковные хоры, устраивают различного рода богослужения, при чем, агитаторы, обходя дворы, настойчиво агитируют за вступление в их общину.

Документ № 115

Із заяви віруючих громади с. Мусіївка до Криворізького окружного адмінвідділу

з проханням не закривати церкву.

20 березня 1930 р.

 … Ніхто з членів общини на закриття 20 березня общини згоди не давав, а проте – церкву закрили, та ще й як закрили – скільки надругання було, скільки кощунства, то цього не можна й розказати. Закрили її чужі люди, що до релігії і нашої общини не причасні. Збирали вони підписи на дальніх рудниках і в конвойних, і в службовців, і з штунді, і по школах у дітей та у таких, котрі ще не можуть розрізнити правої руки від лівої, і це все було фіктивно, бо дітям добавляли годків, щоб були дійсні, ще й ходили у Гейківську школу одбирать підписи.

Прийшли недобрі люди із ломами та сокирами і давай громити нашу святиню, поламали і потрощили геть все чисто, додумалися до того, що політрук Кушпіль надів на начальника ДОПРу Андреєва ризи святі – хіба це не кощунство? Як тільки і наші дивились на таке глумління? Люди наші до того залякані то Соловками, то Мурманами…, що бояться й слово сказать про церкву, щоб їх не займали.

Як прийшло діло, щоб зняти хрест із церкви, політрук Кушпілєв пропонував громадянам зняти хреста, а громадяни, щоб отчипитися від них, сказали Кушпілєві, щоб він сам зняв, той розбувся, поліз на церкву й скинув хреста на землю так, що той аж на куски розбився, а замість хреста повісив червоний прапор – воно прапор гарна штука, тільки не на церкві, а дзвони забрали до ДОПРа і тепер у нього там дзвонять, – серце наше кров’ю скипає, як почуємо усяк день дзвона, – це знущання над нами. Це й ікони святих не відчипили, як із церкви зробили клуб, откривали так: прийшов Кушпіль із красноармійцем, накликав туди дітей і давай грать, а діти танцювали кругом стовпів, що є у церкві. Дивлячись на це, один розумний чоловік спитав у Кушпіля, хіба це культура? А той відповідав: «Та на перший раз буде гаразд».

У Мусіївці дворів 70, є два червоні кутки, приміщення просторі, а у ДОПРі є постійний клуб – чоловік на 30. Просимо і молимо кого слід, оддайте нам церкву. Це зосталася одна наша утіха, не однімайте її у нас.

Просителі.

20 березня 1920 року

Далі буде…


Комментарии к статье ( No Comments, Показать список ) :
Оставить комментарий ( Показать форму ) :

Наш адрес:
ул. Церковная, 4
г. Кривой Рог
Днепропетровская обл.
50000 Украина
Наш телефон:
(0564) 90-19-53
Наш e-mail:
consistoria@meta.ua

 



Управление Выйти Обратная связь