❈☨ ПРАВОСЛАВНИЙ КАЛЕНДАР ☨❈

Православна Церква

шанує пам’ять  

Святителя Мелетія, архієпископа Харківського

25/12 лютого 

Святитель Мелетій, до постригу в чернецтво Михайло Іванович Леонтович, народився 6 листопада 1784 р. в селі Старі Санжари на Полтавщині, у родині священика.

Спочатку навчався в Полтавському парафіяльному училищі, а потім продовжував навчання в Катеринославській (нині Дніпропетровській) духовній семінарії, яку успішно закінчив у 1808 р. Як здібного вихованця, його було рекомендовано в Петербурзьку Александро-Невську академію. Закінчивши Академію в 1814 р. із ступенем магістра, він був призначений помічником професора Академії на кафедрі грецької мови. ЗО липня 1817 р. Михайла Леонтовича було переведено до Київської духовної семінарії на посаду інспектора та процесора церковної історії та грецької мови. Коли 28 вересня 1819 р. урочисто була відкрита Київська духовна академія, Михайло Іванович Леонтович став її першим інспектором.

11 лютого 1820 р., напередодні свята дня пам’яті святителя Мелетія Антіохійського, здійснилася його давня мрія — постриг у чернецтво. У соборному храмі Києво-Братського монастиря він був пострижений у ченці з ім’ям Мелетій. Постриг відправив Київський митрополит Євгеній (Болховітінов, який висвятив його в сан ієродиякона й ієромонаха).

Через рік ієромонах Мелетій був зведений в сан архімандрита й одержав призначення на посаду ректора Могилянської духовної семінарії та настоятеля Кутеїнського Оршанського монастиря. Так почалася його самостійна педагогічна діяльність, де він проявив себе як прекрасний адміністратор і високоосвічений педагог. Викладаючи в семінарії догматичне та пастирське богослов’я і будучи морально вимогливим, заслужив пошану і славу «доброї, святої, чудової людини». У серпні 1823 р. його переводять ректором Псковської духовної семінарії, а 24 січня 1824 р. архімандрита Мелетія призначають на посаду ректора Київської духовної академії.

У жовтні 1826 р. Святійший синод постановив: «Єпископом Чигиринським, вікарієм Київської єпархії та настоятелем Златоверхого Михайлівського монастиря бути архімандритові Мелетію Леонтовичу, ректору Київської духовної академії». Єпископська хіротонія відбулася в Києво-Софійському соборі на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці того ж року.

З батьківською любов’ю і відповідальністю ставився єпископ Мелетій до архіпастирського служіння. Особливою турботою святителя було піклування про бідних, удів і сиріт. Часто відвідував засуджених у тюрмах і для їхньої духовної підтримки служив Богослужіння в тюремних церквах. Як настоятель, святитель переймався чернечим життям братії Михайлівського монастиря. Усними настановами й особистим прикладом він виховував у ченців обителі дух правдивого братолюбства і самозречення. Святитель Мелетій часто повторював: «Покора — охоронний меч, з ним безпечно перейдеш землю, проминеш пекло і досягнеш неба». Преосвященний Мелетій приймав усіх просто, ласкаво, вітаючи тих, хто приходив і йшов, словами: «Спасайся!» або «Спасайтеся!»

У квітні 1828 р. святитель Мелетій одержав призначення на Пермську кафедру.
Вимогливий до себе, святитель був вимогливим і до своєї пастви. Наприклад, для підготовки вибраних кандидатів до прийняття сану Мелетій для полегшення науки написав «Ставленичий катехізис» і сам перевіряв їхні знання. Три роки пастир плідно керував Пермською єпархією. Як не приховував владика духовні подвиги, усі незабаром довідались і говорили про архіпастиря як про великого подвижника й суворого постника, з ним пов’язували щире добролюбство, чернечу стриманість, глибоку покору й нічні молитви.

Святитель любив приділяти віруючому і потребуючому народові Боже благословення і повчальні архіпастирські настанови в усіх селах і церквах, які відвідував чи в них служив.

У серпні 1831 р. святитель Мелетій був переведений на Іркутську кафедру з підняттям у сан архієпископа.

Багато складних, важких і невідкладних справ чекали на нього в Іркутській єпархії, але своєю лагідністю, миролюбивом, тактовністю і всеперемагаючою терпеливістю вів наладнав справи, заспокоїв й умиротворив паству.

Велику увагу святитель продовжував приділяти поширенню євангельського вчення серед малих народів Росії: засновуючи церкви на півночі Камчатки, у північно-східній частині Іркутської єпархії уздовж ріки Алдан, на тракті від Якутська до Охотська. Владика особисто оглядав обширну єпархію, був на побережжі Охотського моря й Льодовитого океану, на кордоні Північної Америки — Аляски, де тоді трудився знаменитий апостол Сибіру і Далекого Сходу священик Іоанн Веніамінов, пізніше святитель Інокентій, митрополит Московський. Подорожуючи по Сибіру і берегах Тихого океану, святитель Мелетій часто зустрічав людей, які сповідували ламаїзм. Він просив переглянути неправильні погляди на Богопочитання та з лагідністю пояснював євангельські істини поганам: тунгусам, бурятам, камчадалам, а також жителям Курильських та Алеутських островів, переконував у правдивості християнського віровчення, а коли просили, то й хрестив їх на православну віру.

З усією ретельністю святитель Мелетій, не жаліючи своїх сил, доглядав довірену йому паству, сміливо викорінюючи її недоліки і будуючи церковне життя на основах православної віри й благочестя.

Чотири роки невтомних трудів, часті сердечні скорботи, різні незгоди, суворий сибірський клімат дуже підірвали і без того слабке здоров’я високопреосвященного Мелетія, який із повним самозреченням керував Іркутською єпархією. Це спричинило до того, що він звернувся до Святійшого синоду з проханням перевести його на одну з українських єпархій. Прохання було задоволене, і 22 червня 1835 р. владика Мелетій був призначений на Слобідсько-Українську кафедру в м. Харкові (надалі — Харківсько-Охтирська єпархія).

Настав новий період його архіпастирського служіння, духовного зросту, самозречень, хрестоношень і апостольської праці в останній в його житті єпархії.

Його служіння було постійним не тільки в неділі й свята, а навіть і в будні, завжди викликало в душах богомольців високий молитовний настрій і духовне піднесення.

Духовний зріст можна було бачити в його глибокій вірі й палкій молитовності, у словах проповідей та наук Христових. Милосердя було однією з головних якостей його душі. Він горів полум’ям любові до Бога і ближніх, проявляючи співчуття до страждаючих.

Самозречення виявилося в постійній боротьбі з гріхами, коли високопреосвященний владика очищав свідомість частою сповіддю із сльозами й глибоким смиренням, у дотримуванні суворих постів і голодних днів.

Хрестоношення було його основним ідеалом подвижницького чернечого життя, коли він, як земна людина, зустрічався з різними прикростями, зависниками і тайними ворогами. «А ти мовчи і терпи до кінця», — було його девізом.

Праця доброго пастиря, апостольська проповідь й навернення людей до Христової віри, була постійним супутником духовної місії архієпископа в усіх єпархіях, куди посилав його Господь.

6 грудня 1839 p., у день свята святителя Миколая, незважаючи на тяжку хворобу, сильну заметіль і мороз, святитель Мелетій відслужив останню в земному храмі літургію. Будучи і до цього простудженим, тепер він зовсім занедужав. Готуючись до вічного відходу, архієпископ Мелетій за декілька днів до смерті висповідався, причастився святих тайн Христових, соборувався і в ніч з 28 на 29 лютого 1840 р. помер.

1 березня тіло архієпископа Мелетія було перенесене в Успенський собор. 4 березня після Божественної літургії, очоленої преосвященним Іліодором, єпископом Курським, був відправлений похорон і святитель Мелетій був відданий землі в усипальниці під Хрестовою церквою Покровського монастиря.


Комментарии к статье ( No Comments, Показать список ) :
Оставить комментарий ( Показать форму ) :

Наш адрес:
ул. Церковная, 4
г. Кривой Рог
Днепропетровская обл.
50000 Украина
Наш телефон:
(0564) 93-83-69
Наш e-mail:
consistoria@meta.ua

 



Управление Выйти Обратная связь