- Криворізька єпархія - http://www.eparhia.com.ua -

Якщо Константинопольський патріарх — Вселенський не тільки за титулом, чому його не обирає вся Вселенська Церква? — Керуючий справами УПЦ

З огляду на всі заяви, які останнім часом робить Патріарх Варфоломій, виникає все більше і більше питань. І це не порожні питання, це питання, які задає паства.

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує актуальний коментар Керуючого справами УПЦ митрополита Бориспільського і Броварського Антонія з посиланням на facebook.com/MitropolitAntoniy [1].

Перш за все, про розуміння титулу «Вселенський Патріарх». Можна багато міркувати про історичне походження цього титулу, про те, як його розуміли в V або XI століттях. Але нам важливіше те, що нині Константинопольський патріарх, судячи з його дій, розуміє цей титул занадто буквально – в якості претензії на владу у Вселенській Церкві. Саме в цій якості Патріарх Варфоломій вважає себе в праві втручатися в справи інших Помісних Церков.

Наша багатомільйонна паства і ми – архієреї Української Православної Церкви, вправі запитати – на якій же підставі засновані ці претензії?

У 2014 році єпископат нашої Церкви на Архієрейському Соборі обрав нашого Предстоятеля – Блаженнішого Митрополита Онуфрія. Саме тому, він для наших архієреїв, духовенства і мирян – Господин і Отець. Це просто і очевидно.

І тоді цілком закономірно запитати, чому Патріарх, обраний кількома архієреями іншої Церкви на території Туреччини (уряд якої, до речі, називає його не інакше, як «Стамбульський Фанарський Грецький Патріарх») повинен бути нашим господином і отцем?

Якщо «Вселенський Патріарх», це щось більше, ніж один з пишних титулів давно минулої візантійської епохи, а щось більше, то чому цього самого патріарха не обирає вся Вселенська церква? Папа Римський, який також претендує на вселенську владу в рамках своєї конфесії, обирається конклавом кардиналів, які представляють всю Римсько-католицьку церкву. Але чи обирали Патріарха Варфоломія ті Церкви, у справи яких він активно втручається?

Зрозуміло, що можна скільки завгодно маніпулювати стародавніми документами, виривати з контексту канони і притягувати за вуха прецеденти минулих епох. Але факт залишається фактом: Українська Православна Церква, це не фікція, це люди. Мільйони людей, які звикли до гонінь, яких важко налякати заморськими погрозами, які продовжують зберігати вірність своєму Священноначаллю, не оглядаючись на тих, хто любить «головування і вітання» (Лк: 11: 43-43) і хто претендує на те, на що не має права. І з думкою церковного народу доведеться рахуватися.