Святитель Миколай Митрополит Алма-Атинський і Казахстанський

Nikolay_ALma_atinskiy005

9 квітня 1877 року на Світле свято Великодня у сім’ї звичайного псаломщика у селі Комісаровка Верхньо-Дніпровського уїзду, Катеринославської губернії Никифора та його дружини Марії народився син. Назвали його Феодосієм, на честь святого мученика Феодосія, день пам’яті якого святкується в цей день.

Як згадував пізніше Владика: «Батько у нас був строгий, він був дуже прискіпливий до порядку та виконанню доручених нам робіт». Він дуже добре знався у церковному співі та любив його і цю любов прививав дітям. Про матір Владика Миколай згадував: «Мати наша була сама любов. Вона ніколи не кричала на нас, а якщо ми провинимося, що, звичайно, траплялося, то вона подивиться та жалісно, що стане дуже соромно». Велику роль у вихованні Феодосія відіграла і його бабуся Пелагія. «Довгими зимовими вечорами, – згадував Владика, – забирала нас бабуся на піч, та починались нескінченні розповіді про святих угодників Божих». Часто згадував Владика і свого дідуся, котрий був священиком.

У 1904 році виповнилася завітна мрія Феодосія: в канун свята святителя Миколая Чудотворця, у Ніло-Столобенській Пустині він прийняв постриг в мантію з ім’ям Миколай. У травні 1905 року монаха Миколая рукопоклали в сан ієродиякона, а 9 жовтня того самого року – в ієромонаха. В 1907 році отець Миколай поступив до Московської Духовної академії, яку через 4 роки успішно закінчив.

Nikolay_ALma_atinskiy001В жовтні 1919 року у Чернигові архімандрит Миколай був хіротнонісаний у єпископа Стародубського, вікарія Чернігівської єпархії. Подальше служіння єпископа Миколая проходило під благодатною опікою Святителя Феодосія Чернігівського, якого Владика дуже чтив.

У 1923 році преосвященний Миколай був назначений єпископом Каширським, вікарієм Тульської єпархії, в якій на той час був дуже скрутний стан. Оновленці захопили більшість приходів. Але зі своєю маленькою паствою єпископ Миколай з ревністю протидіяв ворогам Православ’я. Результатом цієї боротьби був арешт Владики, що стався 8 травня 1925 року.

Пробувши під вартою більше двох років та звільнившись, Владика був призначений на Орловську кафедру. В Орлі Владика служив до свого наступного арешту. Ось як розповідав сам Владика про ті часи: «27 липня 1932 року я був заарештований та відвезений до Воронежу, де велося слідство. Про умови життя казати не доводиться, тому що в ті роки вся наша країна була в скрутному становищі. Коли слідство підійшло до завершення, ми із слідчим розлучалися один з одним з жалем. Він із довірою сказав мені: «Я радий, що хоч якусь користь приніс вам своїм слідством, що мені вдалося довести правильність ваших показань, а це для вас не мало значить – тепер ваша стаття буде перекваліфікована та вам дадуть не більше п’яти років замість очікуваних десяти». «За що мені дадуть п’ять років?» – невільно вирвалося в мене. «За вашу популярність. Таких як ви, треба на деякий час ізолювати, щоб люди забули про ваше існування. Ви маєте занадто високий авторитет серед народу і ваша проповідь має для нього занадто велике значення. За вами ідуть!» Неочікуваним було для мене почути оцінку свого служіння від представника цієї установи, проте це було саме так. «Господи! Слава Тобі! Слава тобі, Господи! Я, грішник, як вмів, так і служив Тобі! – тільки і міг я промовити від радості, що наповнила моє серце, – Тепер вже ніякий строк не буде мене лякати».

Згадуючи свої поневіряння по таборам, Владика багато розповідав про Саров, де йому довелося пробути достатньо довгий час: «Після закриття та розорення монастиря в його приміщеннях був створений виправно-трудовий табір, до якого я  і потрапив. Коли я переступив поріг цієї святої обителі, серце моє наповнилося такої невимовної радості, що важко було її стримати. «От і привів мене Господь до Саровської пустині, – думав я, – до преподобного Серафима, до котрого на протязі свого життя не один раз звертався я із гарячою молитвою». Я перецілував у монастирі всі решіточки та всі віконця. За тих часів ще була ціла келія преподобного Серафима. Я, увесь той час, що перебував у монастирі, так і вважав, що перебуваю на послуху у преподобного Серафима, за молитви котрого Господь подає нам таку втіху, що ми можемо служити, знаходячись під вартою, Літургію та причащатися Святих Христових Таїн».

У 1941 році Владику Миколая було возведено в сан архієпископа. Вість про початок Великої Радянської війни застала Владику напередодні здійснення ним Божественної Літургії. «Я здійснював проскомидію, – згадував Владика, – коли один з моїх друзів у тиші олтаря повідомив мені цю жахливу новину. Що я міг сказати пастві, що очікувала у сльозах не моєї, а Христової втіхи? Я тільки повторив те, що сказав у свій час святий Олександр Невський: «Не в силі Бог, а в правді!» В той рік 22 червня святкувалась пам’ять Всіх святих, у землі руській просіявших. Думаю, в цьому є особливий зміст. За гріхи наші понесли ми тоді тяжке випробування, проте святі землі Руської не залишили нас своїм заступництвом. Ми зверталися до них, наших земляків, за допомогою та ця небесна допомога прийшла тоді, коли її важко було очікувати.»

Та слідом за цією новиною архієпископа Миколая настигло інше випробування – 27 червня 1941 року Владика був заарештований та доставлений до тюрми Саратова. Пробувши в Саратові загалом шість місяців, Владика Миколай був направлений до Казахстану, у місто Актюбинськ, а звідти до міста Челкар Актюбинськой області.

Коли, багато років потому, Владиці задали питання, як він віднісся до цього переселення, чи не мав він у серці ропоту чи образи, Владика відповідав: «На все воля Божа. Значить, було необхідно перенести мені це тяжке випробування, яке закінчилося великою духовною радістю. А ви подумайте, що буде, якщо людина усе життя стане проводити у насолоді та задоволеннях, серед близьких та рідних людей? Життя наповнене благами земними, призводить до зкам’яніння серця, до охолодження любові до Бога, до ближніх. Людина від надмірностей стає жорстокою, не розуміючою чужого горя, чужої біди».

Владика їхав на вільне заслання, але в арештантському вагоні. На станцію Челкар потяг прибув пізно вночі. Охоронці виштовхали Владику на перон у спідній білизні та розірваному ватнику. В руках у Владики було тільки посвідчення, з яким він мав двічі на місяць з’являтися до місцевого відділу НКВД. Частину ночі, що залишилася, Владика просидів на вокзалі. Наступив ранок. Треба було кудись йти. Проте куди ж підеш взимку у такому вигляді. Та, власне, і піти не було куди. Владиці довелося звернутися за допомогою до бабусь, та на його прохання відізвались добрі жіночі серця. Бабусі подали йому: хто – тілогрійку, хто – заштопані валянки. Одна бабуся приютила його у сараї, де у неї знаходились корова та свиня. Владиці на цей час вже йшов 65-й рік. Голова його була вся біла, та вигляд його викликав співчуття. Владика намагався влаштуватись на роботу, але ніхто його не брав, – він виглядав старше за свій вік. Він був змушений збирати милостиню, щоб не померти з голоду. Згодом, коли духовні чада запитували у Владики: «Чому Ви не сказали бабусям, що Ви – єпископ?», Владика відповідав: «Якщо Господь посилає хрест, Він же дасть і сили щоб його нести, він же його і полегшує. В таких випадках не має проявлятися своя воля, треба повністю передати себе волі Божій. Йти проти Божої волі негідно християнина, та після того, як людина з терпінням перенесе подані їй випробування, Господь подає духовну радість».

До глибокої осені 1942 року Владика продовжував жебракувати. Фізичні сили його були майже вичерпані. від недоїдання та холоду у нього розвинулося худосочиє, тіло було вкрите наривами, від бруду завелися воші. Він швидко втрачав сили. І, врешті, настав той момент коли Владика втратив свідомість. Опритомнів він у лікарні, в чистій кімнаті, на чистій білизні. Було світло та тепло, над Владикою нахилилися люди. Він заплющив очі, думаючи, що йому це все здалося. Один з присутніх провірив пульс і сказав: «Ну от, майже нормальний! Прийшов до тями наш дідусь!» Одужував Владика повільно, а як тільки спромігся стати з ліжка, одразу почав намагатися принести користь оточуючим. Кому води подасть, кому судно принесе, кому постіль поправить, кому скаже добре слівце. У лікарні полюбили цього доброго старця. Всі стали називати його лагідно: «Дідусь». Але лише один молодий лікар знав трагедію цього «дідуся», знав, що якщо його виписати з лікарні, то знову він піде жебракувати та жити поряд із коровою та свинею.

Nikolay_ALma_atinskiy003Та от настав той день, коли лікарю запропонували виписати «дідуся» з лікарні. Владика Миколай став молитися Господу, знову віддаючи себе в Його святу волю: «Куди Ти, Боже, пошлеш мене, туди й піду!» І от, коли всі зібрались попрощатися з добрим «дідусем», увійшла нянечка та сказала: «Дідусю, за вами приїхали!» «Хто приїхав?», – запитали усі разом. «Та той самий татарин, що вам іноді гостинці приносив, хіба ви не пам’ятаєте?». Авжеж, Владика не міг забути, як регулярно, через кожні десять днів, йому передавали від якогось незнайомого татарина пару татарських перепічок, кілька яєць та декілька шматочків цукру. Та ще Владика знав, що саме цей татарин підібрав його, ледве живого, без свідомості лежачого на дорозі, та відвіз до лікарні. Приголомшений Владика, пішов до виходу. Дійсно, біля лікарняних дверей стояв татарин з батогом в руках. «Ну, здоров, бачка!», – сказав він Владиці та добродушно посміхнувся. Владика теж з ним поздоровкався. Вийшли на двір, татарин посадив Владику в сани, сів сам і вони поїхали. Був кінець зими 1943 року. «Чому ви вирішили прийняти участь у моєму житті й так милостиво віднеслись до мене? Адже ви мене зовсім не знаєте», – запитав Владика. «Треба допомагати один одному, – відповів татарин, – Бог сказав, що мені треба допомагати тобі, треба рятувати твоє життя». «Як сказав вам Бог?», – здивовано запитав Владика. «Не знаю як, – відповів татарин, – коли я їхав у своїх справах, Бог  сказав мені: «Візьми цього дідуся, його треба врятувати»».

Для Владики розпочалось спокійне життя. Татарин мав зв’язки та влаштував так, щоб через деякий час до Челкару приїхала Віра Опанасівна Фомушкіна, духовна донька Владики Миколая, яка також була у заслані, але в іншому місці.  Віра Опанасівна не стала приховувати від оточуючих, ким був цей «дідусь», за котрим так дбали челкарці.

10 жовтня 1944 року Владика сам відправив до НКВД прохання, в якому просив зняти з нього звання «вільного засланця», дозволити йому поїхати в Росію «і там зайняти єпископську кафедру за призначенням Патріаршого Синоду». Постановою Особової наради при НКВД від 19 травня 1945 року Владику Миколая було достроково звільнено. 5 липня 1945 року постановою Священного Синоду була створена Алма-Атинська і Казахстанська єпархія, керуючим котрою був призначений архієпископ Миколай (Могилевський).

Владика прибув до Алма-Ати 26 жовтня 1945 року в день святкування Іверської ікони Божої Матері. Величезна ревність була у Владика до богослужінь, які він відправляв з максимальним для приходського храму наближенням до монастирського уставу. Служив він завжди благоговійно, ніколи не поспішав. А коли хор пришвидшить скорість богослужіння, він негайно вийде з олтарю і скаже: «Хто тут на поїзд поспішає?» Усім стане соромно, і хор одразу ж уповільнить темп.

Старанний молитовник, особливо любив і чтив Владика Божу Матір. Вперше в Алма-Аті, на Успіння Пресвятої Богородиці він став здійснювати чудовий чин Погребіння Плащаниці Божої Матері, на велику духовну втіху своєї пастви.

Nikolay_ALma_atinskiy002Молитовний настрій не залишав Владику і в усі дні його хвороби. У неділю 23 жовтня 1955 року після свого останнього Причастя Святих Христових Таїн, коли монахині в столовій заспівали «Совет превечный…», Владика зі своєї спальні, напружуючи голос, закричав їм: «Матушки, матушки, на цьому поставимо крапку. Тепер почнемо чин поховання єпископа». Спів припинили, але сліз стримати не могли. Особливо напружено та гучно молився Владика в ніч з 23 на 24 жовтня. Можна було розчути його слова: «Господи, не засуди мене, по ділам моїм, але зчини зі мною по милості Твоїй!» Багато разів повторював з глибоким почуттям: «Господи! Милості прошу, а не суду!»

В понеділок 24 жовтня напередодні своєї смерті Владика ще трохи балакав. Він сказав кожному що-небудь особливо лагідне, як би прощаючись. Біля 5 години вечора у нього стався серцевий приступ з гострим болем, після котрого він вже не розмовляв і лежав з заплющеними очима. У вівторок вранці він знайшов в собі сили декілька разів перехреститися під час читання біля його ліжка акафісту святій великомучениці Варварі.

О 5-й годині дня 25 жовтня оточуючі помітили наближення кінця. Стали читати відхідну, дали в руки Владиці запалену свічку, та з  останніми словами канону на розлучання душі з тілом святитель тихо і спокійно зробив свій останній подих. Це було о 16 годині 45 хвилин, коли в Нікольському соборі задзвонили до вечірні напередодні святкування свята Іверської ікони Божої Матері, Котрій Владика так любив сам проголошувати: «Радуйся, Благая Вратарнице, двери райские верным отверзающая!»

28 жовтня 1955 року єпископ Ташкентський і Середньоазіатський Єрмоген (Голубєв) з сонмом духовенства відспівав Владику Миколая у кафедральному соборі Алма-Ати. Весь шлях від храму до цвинтаря (а це близько 7 км) труну з тілом дорого Владики несли на руках. За труною йшли тисячі людей, що прийшли вклонитися дорогому Владиці. Цвинтар був настільки переповнений, що духовенство, котре йшло за труною, ледве дійшло до могили. Відслужили літію, та Преосвященний Єрмоген передав землі тіло покійного Святителя.

Коли все було звершено та над могилою піднявся невеличкий пагорб, весь вкритий вінками, в тиші осінніх сутінків, при світлі луни, усі присутні проспівали тропар Благій Воротарниці, що відчиняє вірним райські двері.

 

Тропарь святому священноисповеднику Николаю (Могилевскому), глас 7

Яко светозарное светило, / лучами Божественных дарований сияющее, / яви тя Солнце Правды Христос Бог наш, / тьму безбожия и злонравия далече отгоняюща, / и зарями богопознания осияюща вопиющих верно: / Радуйся, святе Николае, / Христов исповедниче и Казахстанский чудотворче.

Кондак святому священноисповеднику Николаю, глас 8

Избранный от Предвечнаго Архиерея и Церкви Зиждителя, / данный Казахстану ходатаю изрядный и заступниче пречудный, святителю Николае, / ублажая подвиги и труды твоя, / любве ради Господа тобою подъятыя, / восхваляем дивнаго во святых Своих Бога нашего, / давшаго тебе благодать величия Своего / и научившаго нас любовию пети тебе: / Радуйся, святе Николае, / Христов исповедниче и Казахстанский чудотворче.

Величание святому священноисповеднику Николаю (Могилевскому)

Величаем тя, Христов исповедниче, святителю Николае, и чтим болезни и труды твоя, имиже трудился еси во благовестии Христове.

Nikolay_ALma_atinskiy004Молитва святому священноисповеднику Николаю (Могилевскому)

О, предивный Человеколюбца Господа и Спаса нашего Сладчайшаго Христа Иисуса подражателю и стада словесных овец, от Него попечению твоему врученнаго, добрый пастырю!

Ты в житии твоем многоразличныя козни лукавых человек и духов тьмы испытал еси и благодатию Божиею, от матерних пелен тобою усердно в чистоте хранимою, явно тех победил еси. И нас, в добродетели убогих, сетей бесовских избави, да всегда во всем житии нашем делом, словом, умом и помыслы сердец наших, верно и непорочно послужим Единому Своему Владыце и Богу, яко и обещалися есмы при купели своего крещения Тому благоугождати. Ты паче всех земных благ Сладчайшаго Господа возлюбил еси и Тому чрез все житие добре последовал еси, угодникам Его всеусердно подражая, Божественными учении и благодатию не свою токмо душу питающи, но и множество людей от тьмы неверия и лжеименнаго разума к Несозданному свету Единосущныя Троицы привел еси. Сия добре ведуще, молим тя, испроси у Христа Бога благодать просвещающую и освещающую нас, да ею осеняеми, в вере и благочестии, в подвизех любве и самоотвержения поживем и неленостно потщимся служити ближним в их нуждах и обстояниях, да предстательством твоим сподобимся непреткновенно кратковременное странствие жития нашего совершити и в мире и покаянии града вечныя радости Иерусалима Небеснаго достигнути и тамо, с тобою и всеми святыми, непрестанно воспевати Троицу Нераздельную, Едино Божество, Отца и Сына и Духа Всесвятаго, во веки веков. Аминь


Наш адрес:
ул. Церковная, 4
г. Кривой Рог
Днепропетровская обл.
50000 Украина
Наш телефон:
(0564) 90-19-53
Наш e-mail:
consistoria@meta.ua

 



Управление Выйти Обратная связь